Хто нам союзник, хто ні
Довгий текст на популярну тему на правах особистої точки зору.
Давайте разом відокремимо мух від котлет.
Зараз багато хто критикує і буде ще критикувати зе-владу.
Зе-влада є засобом руйнування України, сила якого в надлегитимності, що була надана йому українським електоратом. Причина такого рішення електорату пояснюється потужним викривленням реальності, яку для нього здійснила ворожа пропаганда. 5 років поспіль пропаганда роздувала антивладну, антипорошенківську істерію і через створений такий чином емоційний фон психологічно заборонила українцям правильну відповідь «Порошенко» на запитання в бюлетені: «За кого ти?»
2 х 2 = 4. Це очевидно. Але якщо гіпнозом (окремим випадком якого є пропаганда) заборонити вірну відповідь, переконати людину, що «4» – це жах, мрак, «відповідь на крові», «цифра мародерів» і т.п. – людина не зможе правильно відповісти на просте питання. Аби не 4! Будь-яка цифра краща за 4!
При цьому людина розуміє, що 1000, 5, «сем-восем» і т.д. не є також вірними відповідями. І тоді вона хапається за запропонований «Ікс», бо «гірше не буде». Бо «Ікс» начебто не належить до «старих цифр».
Неможливо з’ясувати у прибічника Зеленського, чого, власне, він добився своїм вибором. Неможливо було допитатися у нього рік тому, за які якості він обирає свого «преЗЕдента». Бо таких якостей не було. Плюси Зе то є «Плюси», тобто вигадані пропагандою гріхи Порошенко. Крім того, що Зеленський є «Абинепорошенком», в нього немає жодних якостей політика: досвіду, авторитету, знань, стратегії, морального рівня, поваги до країни. Він є штучно вигаданим рішенням в задачці 2 х 2=?, коли «4» є забороненим, а решта відповідей вочевидь невірними. Штучним та хибним рішенням. Звісно, з такою арифметикою отримуємо країну в несправному смартфоні.
Україна живе в політичному просторі, де заборонено вірну відповідь, бо її громадяни живуть у віртуальній реальності, у реальності, що її було викривлено пропагандою. Країна не повернеться на правильний шлях, поки в голови її громадян не повернеться здатність сприймати реалії без викривлення. Поки з правильних відповідей на прості задачі не буде знято заборону.
Підкреслю, що критика Зеленського сама по собі не призводить до повернення в реальність. Критика Зеленського – це «Людоньки, Ікс –це не рішення!». Але принципово важливо, до чого далі підводить критик. Нарешті до «двічі два – чотири»? Чи до «знову щось не те, давайте спробуємо Ігрек»?
Всі ті, хто критикує Зеленського, але не каже, що він є результатом пропаганди проти першої насправді української влади, яку шельмували, яку оббріхували, про яку лжесвідчили; той, хто не вступився за українську владу, коли її шельмували та оббріхували (через небажання думати чи московське замовлення, чи власний «бубновий інтерес», наприклад, мати мандат і «рєшать вопроси»; або бути не лідером другого партнера в коаліції, а одразу володаркою морською із золотою рибкою «на посилках»); а тим більше той, хто сам оббріхував, шельмував, лжесвідчив і не покаявся в цьому – всі вони є продавцями викривленої реальності, отже й винуватцями викривлення шляху України, і, отже, ворогами. Без компромісів. Без виключень.
Тут треба зробити принципове зауваження. Ми маємо розрізняти виборців і пропагандистів. Тих, ким маніпулювали, і тих, хто маніпулював. Ошуканих і шахраїв. Залежних від інформаційного наркотика і наркодилерів. Останніх не проблема розпізнати. Це, звісно, не рядові виборці. Це блогери, журналісти, активісти, лідери думок, телезірки, експерти, політики – так звані медійні люди.
Тест на «спотворювача реальності» дуже простий. Вони або продовжують звинувачувати українську владу періоду 2014-2019, або старанно замовчують її успіхи. Вони прямо не визнають, що падіння, відкат, реванш, погіршення існують не у вакуумі, а в порівнянні з результатами тієї влади. Кажуть про падіння економіки і не вказують, коли і чиїми зусиллями вона зростала. Застерігають від капітуляції, але не згадують, хто відродив армію і організував спротив. Вони обурюються візитом в Оман, але завжди при цьому згадають Мальдиви, але не кричущі відмінності цих двох подорожей. «Мають питання до Порошенка», але не запитують, як вийшло, що за нього наш човен плив від імперії швидше, ніж коли-небудь з часів її створення.
Вони роблять все, щоб не назвати або заборонити правильну відповідь для «двічі два».
(Примітка: Про швидкість човна, що пливе від імперії, – це і є мій аргумент, чому саме Порошенко і є відповіддю. Наразі ми не маємо інших і, що важливо, методів надійної верифікації інших – це гарантує помилки в процесі пошуку “нових лідерів”).
Споживачі пропаганди, щоб ми там про них не думали, і як би вони нас не дратували, парадоксальним чином поводилися як чесні громадяни. Якщо «барига-мародер-той, хто не хоче припинити війну» є таким жахливим, то, звісно, треба бігти на дільниці та «валити» його електорально. Це вони і зробили. Разом. (Разом з лукашами, портновими, Коломойським і Путіним, як виявилося, але з кращих мотивів). Залишимо зараз за дужками, які обставини і риси характеру сприяли їх вірі в «баригу-мародера». Якщо ми припускаємо взагалі повернення України на вірний шлях в близькому майбутньому, ми маємо, ми повинні припустити якійсь продуктивний діалог з цими виборцями та їх повернення до реальності.
Інша справа – постачальники пропаганди, ті, хто збив співгромадянам систему координат перед вирішальним вибором і отримував за це квартири на Франка та інші ніштяки (в тому числі й більш дешеві). З інфонаркоділками діалогу не може бути. Не може бути партнерства – хіба що певна ситуативна співпраця, але з обов’язковим визначенням позицій. І не треба співчувати, коли вони потрапляють у пастки, підготовані їхніми омріяними «новими обличчями».
Є тонка грань. Якщо влада поводиться зі вчорашнім своїм пропагандоном з порушенням демократичних процедур, ми повинні бути проти такого порушення, бо демократія – це процедура. Але також ми повинні назвати пропагандона пропагандоном. Справа не у мстивості («не можна мститися…»). Справа в інституті репутації. Демократію надто легко хакнути, якщо немає інституту репутації.
Інформаційні шахраї, борці з баригами, спотворювачі реальності повинні мати відповідне репутаційне тавро на лівому плечі, інакше вони використають допомогу і емпатію та знову засруть мізки населенню. При цьому неважливо, як вони себе позиціонують – патріотами, активістами, волонтерами. Важливо, на якому боці вони насправді в інформаційній війні. Важливо, що ми маємо висвітлювати їх справжню роль пропагандонів. Емпатія та емоційне занурення в ситуацію неприпустимі. (Ще й тому, що відсотків на 90 їхні неприємності з владою виявляться виставою. Тому, до речі, не варто сваритися з однодумцями, у кого емпатія спрацьовує, бо вистава використовується саме для розколу серед однодумців. Просто спокійно називайте консерву консервою, пропагандона пропагандоном і не сваріться зі своїми ).
Взагалі задача повернення реальності у свідомість виборців з урахуванням наших ЗМІ здається надважкою. Навіть думати страшно, якщо чесно.
По-перше, ми дуже відстаємо в плані створення поганої репутації торговцям спотвореною реальністю. Наприклад, до будинку Порошенка уся активістська нечисть бігала регулярно, а чому рожеві свинки досі не повернулися до будинку Бігуса?
По друге, наше горе – це «експерти». Звичайна схема інформаційного вкиду: «експерт» бовкнув, ЗМІ розносять. Або ЗМІ «нарозслідували» – «експерти» коментують – ЗМІ розносять.
А хто у нас експерти в студії? Береза. Войцицька. Устінова (колишня шабунінська). Гладких. Ляшко. А це ж на кращому каналі, на «Прямому». І можна довго обурюватися тиском влади на канал, а потім знов запрошувати забруднювачів свідомості, які не дадуть повернути владу нормальну.
Хто у нас журналісти? Тьху, навіть згадувати не хочеться. «Пьотр Алєксєєвіч, што ви будітє дєлать, когда проіграєтє вибори?». Вигравати наступні, дурепо.
На щастя, є такий хороший біблейський спосіб: свідчити правду. Впертість та сила переконання тих, хто свідчить правду, творить дива.
Правда є такою:
– папєрєдники є справжньою українською владою;
– оббріхування справжньої української влади, сприяння оббріхуванню, відсутність заперечень оббріхуванню, у виконанні політиків, телезірок, активістів, журналістів та інших медійних осіб є участю в інформаційній війні на боці агресора;
– адепти розкрадання, казанів, бариг є або ошуканими, або (медійні особи) ворожими консервами;
– розмовляти можна з тим, хто повівся на пропаганду, але не тим, хто її розповсюджував;
– горе маніпуляторам;
– «А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!» 🙂
Ілюстрація © Вася Ложкін
