Не долучайтеся до победобесія. Ніяк (відео)
9 мая – день победобесия в российском Рейхе.
В этот день полезно вспомнить:
1. Кто, вместе с Гитлером, расчленил Польшу и начал Вторую мировую войну.
2. Кто, вместе с Гитлером, проводил в Бресте парад.
3. Кто заставил необученных, неодетых, безоружных новобранцев добывать себе оружие в бою.
4. Кто ставил за спинами своих войск загранотряды с пулеметами, чтобы солдаты не могли отступать.
5. Кто взорвал плотину Днепрогэс, не предупредив население, и тупо смыл десятки тысяч советских людей в Днепр.
6. Кто, отступая, жег продовольствие, обрекая гражданских на голод.
7. Кто утопил в Днепре несколько сотен тысяч бойцов ради того, чтобы взять Киев к годовщине Октябрьской революции.
8. Кто положил еще несколько сотен тысяч солдат, чтобы взять Берлин раньше американцев.
9. Кто, после немецкого концлагеря, сажал своих пленных солдат еще на десяточку в советский.
10. Кто насильно вывез покалеченных ветеранов в Вааламский монастырь, подальше от людских глаз.
А так да, праздник. Празднуйте вместе с Путиным.
И о Дне Победы.
Проблема Дна Победы не в том, что приврали с датой, чтобы присвоить себе лавры победителей фашизма. Тут сама концепция лжива насквозь: “настоящий” фашизм был уничтожен исключительно в Италии, и исключительно силами Союзников без участия СССР. Так что днем раньше, днем позже – не важно, если сам посыл – ложь.
Проблема также не в том, кто и как способствовал развязыванию войны. Рыльце в пуху у всех. У Советов, которые тренировали немецких военных в обход Версаля. У Британии и Франции, которые скормили Германии Чехословакию с ее промышленностью и колоссальным военным арсеналом, который вскоре был обращен против них самих. США тоже потакали кризису – продавали топливо Японии, поставляли сырье и продукцию нацистам, в том числе и для военных нужд, хотя уж, как минимум, в случае Японии все было ясно задолго до 1941 года и Перл-Харбора.
Проблема даже не в том, что было или не было вынесено за рамки войны: японское вторжение в Китай. Иностранные интервенции в Испанию. Аншлюс Австрии. Раздел Польши. Зимняя Война. Крах Франции. Нападение Германии на СССР. Это – звенья одной цепи, хотят того ватные безумцы, или нет.
Проблема в отношении к истории.
Проблема в том, что “праздник со слезами на глазах” уже давно превратился в “день с пеной у рта”. Проблема в том, что потомки прошедших через ад войны советских солдат кричат, что “могут повторить”. Проблема в том, что этот день превратился в шабаш милитарного угара и мракобесия. Проблема в том, что из и без того переполненных ложью и уловками постулатов лепят новую религию. Со своими мучениками, своими догмами и своими обрядами, и эта религия – один сплошной джихад против неверных.
А что до дат, то они особого значения не имеют. Когда у шизофреников обострение на полную луну, то дело не в полной луне, а в шизофрении. И лечить надо именно ее, а не рассуждать о том, как бы небо облаками укутать.
Червоні прапори, гімнастьорки, мрії про повернення георгіївської лєнти, тачанки, пушки, весь цей філіал победобесія , який накрив сьогодні Україну, став можливий через радянську кашу в головах нинішньої влади.
Ми багато зробили для повернення України в європейський історичний контекст , ми усвідомлювали важливість символів і знаків в гібридній війні, ми заборонили ганчірку, якою обв’язані автомати бойовиків, що вбивають наших воїнів на Донбасі.
Ми популяризували червоний мак – європейський символ пам’яті . Порошенко встановив День пам’яті, аби разом з іншими країнами-переможницями нацизму спільно згадувати жертв війни.
Ми провели декомунізацію, аби сьогодні нашими вулицями не тягали портрет Сталіна, який вбив не менше українців, ніж їх вбив покидьок Гітлер.
Ми зробили багато, аби Україна мала право на свою історію, й ніхто не смів її приватизувати чи красти.
Ми зробили недостатньо, якщо сьогодні при владі такий безпросвітний совок, при якому 5 колона так підняла голову.
Спровокувала це влада. Президент, який в День миру та примирення, коли весь цивілізований світ вшановував пам’ять жертв Другої світової, не спромігся провести жодної міжнародної телефонної розмови з європейськими лідерами, аби нагадати про внесок українців і України в боротьбу з тоталітарними режимами і зафіксувати нашу присутність в світовому контексті. Нагадати, що сьогодні перекроюються кордони, встановлені після Другої Світової, й робить це Путін. Уряд, який проігнорував 8 травня. Парламент, який не змін вчасно прийняти заяву про закінчення Другої світової в Європі, спікер якого побоявся вимовити речення про День миру та примирення, монобільшість, що побоялася стати поряд з європейськими політиками і бодай якось проявити усвідомлення важливості цієї дати – 75 річниці миру в Європі. Прокурор, яка постить злочинця, що оспівував анексію Криму. Нацрада, яка закрила очі на гібридні ТБ-пєсні о главном. Силові структури, доблесна поліція і МВС, які не спроможні скласти протоколи бодай за порушення карантину в Києві та Одесі? Ну да, це ж не іхтіандра у Дніпрі ловити.
Вообще, много кто убил свою регулярную армию в первый год Второй мировой, а дальше сражался командирами роты учителями, водителями, трактористами и главными ветеринарами для лошадей через курсы, как РККА.
Особо отметился Китай – это у него были дивизии с 8 станковыми пулеметами и мины из зарядов шнурковых в камнях. Кстати, именно китайцы разобрали промышленность на побережье и корзинами унесли в горы, где собрали станки по винтикам и построили домны заново.
И у французов были комдивы танкисты, которые пустили себе пулю в лоб как советский комдив 197 танковой, когда убил 160 машин за неделю в 1941 году. Просто у французов не было степей и Волги за Парижем, а у нас было. Как тащили японцы и бросались под танки с шестовыми зарядами и переделывали морские мины под переноску, можно писать книги.
Просто никто из них не хочет повторить, вот в чем вся соль.
Мой дед был профи. У него практически не было рефлексии – он мог походя вспомнить, да, попало куском брони оторванной парню в ноги, он детдомовский, да и застрелился. Бывает. Зато он мог часами говорить, почему, когда размотали колонну, он поставил второй взвод в засаду, почему первым поразили цистерну, а потом “Пантеру”.
Он был человек войны – его война сделала тем, кем он был, подняла из глухого села, до конца жизни он мотался по полигонам и командировкам, даже уже когда папаху свою получил.
Дед, кстати, не раз и не два сожалел, что тогда, в 45-м, не нажали на вчерашних союзников до Фултонской речи, не сбросили в море, не установили красный режим на всем континенте – пусть бы тогда янки и британцы полировали ядерными бомбами Рим и Париж.
И даже этот вояка ни разу за всю его долгую жизнь не мечтал повторить кошмар Второй Мировой ни вслух, ни намеком. И не гордился, что наматывал несчастных румынских мобиков на гусеницы. Работа такая. Дома иждевенческий паек, и пурга метет через порог, некому двери подтесать. Приехал, поправил, отдал аттестат, да и поехал. Жить было надо, поднимать детей. Жить, а не постоянно воевать в своей голове 70 лет подряд.
Победобесіє в лайт-варіанті
Справжня феєрія – спостерігати, як шанувальники ЗЕ, які від самого ранку пишуть про Велику Перемогу і про «не віддавати нашу Перемогу Москві», зараз почали збурюватися через віршики та картинки про «можем повторіть». Ні-ні-ні, шановні. Вам все правильно пишуть. Победобесіє нинішніх років не має ЖОДНОГО стосунку до пам’яті про ту війну. Бо якщо керуватися пам’яттю, 9 травня мусило б стати днем масового, категоричного і безкомпромісного осуду більшовизму на рівні з нацизмом. А це якось складно перетинається з покладанням квітів до пам’ятників солдатам Сталінської армії, збудованих в часи брежнєвського совка.
І от тільки не треба слинявого лицемірства. Коли Зеленський влаштовує турне з покладанням квітів по черзі на Луганщині, в Києві та на Закарпатті (без маку на піджаку), він не пам’ять загиблих вшановує, він задовольняє ту частину суспільства, яка досі живе в совковій парадигмі «Великої перемоги». Бо це – саме той Зеленський, який рік тому відміняв парад на День Незалежності, натомість нагнав попсових зірок і реперш. Це той самий Зеленський, який наразі збирається відкривати чергові меморіали загиблим у Другу Світову, натомість геть і не думає відкривати пам’ятники учасникам десантних рейдів 14-го, визволителям Слов’янська, Маріуполя, Лисичанська, оборонцям Дебальцевого, загиблим в Іловайському бойовищі. До речі, як там суд по Іловайську? Скоро буде? Його відсутністю так дорікали президентові Порошенку!
Ви помітили вшанування Зеленським героїв ЦІЄЇ війни, яка іде от прямо зараз? Я вже не кажу про вшанування пам’яті вояків Запорізького корпусу, Січових стрільців, гетьманських сердюків, повстанців УПА. Всі вони воювали як раз таки за Незалежну Україну, а не за Радянський Союз, керований партією Сталіна, – нема чого очі ховати від правди. Але саме ті, хто гинув за Вільну Україну, президенту Зеленському не цікаві. І намагання шанувальників ЗЕ включитися в поширюване Москвою побєдобєсіє, але в лайт-варіанті, жалюгідне. Можуть скільки завгодно вправлятися в лицемірстві, але не було в моєму житті людей більш захоплених Днем Перемоги ніж російські солдати, які розстрілювали моїх побратимів влітку 2014-го на КПП «Новоазовськ». І чхати їм було, хто з нас, українців, шанував пам’ятники солдатам Червоної армії, а хто – пам’ятники повстанцям УПА. У них було все просто, убивай всіх – Бог впізнає своїх. Якщо за Україну – значить, ворог, перемога все спише, – доведено Днем Перемоги щорічно.
А пам’ять про реальних солдат-переможців та людей, яких спалила Друга Світова війна… Та ніхто не скаже про неї краще за ветерана тієї війни, сержанта Ніколая Нікуліна:
«Никакие памятники и мемориалы не способны передать грандиозность военных потерь, по-настоящему увековечить мириады бессмысленных жертв. Лучшая память им — правда о войне, правдивый рассказ о происходившем, раскрытие архивов, опубликование имен тех, кто ответствен за безобразия. Говорят, что военная тема исчерпана в нашей истории и литературе. На самом же деле, к написанию правдивой истории войны еще не приступили, а когда приступят, очевидцев уже не будет в живых, и черные пятна на светлом лике Победы так и останутся нестертыми».
Хочете НЕ множити чорні плями на світлому ликові Перемоги над нацизмом? Не долучайтеся до победобесія. Ніяк.
Я завжди схиляю голову 8 травня.
І не вступаю в дискусію, наскільки канонічним є святкування 9 травня Дня Перемоги над нацизмом.
Наша війна за Незалежність триває досі.
У Першій і Другій світових війнах полягли мільйони українців.
Мільйони українців воювали в арміях чужих держав допоки ми не створили власну Армію.
І тепер б’ємося за Україну.
Ввімкніть на ютюбі «1941. Заборонена правда» — український 5-серійний документальний фільм режисера Ігора Кобрина, виробництва студії «Телекон», про справжню історію тієї жахливої війни.
Після його перегляду все стає на свої місця: як воювали наші діди, до чого призводить влада в руках тотаталітарних режимів, як діють гопники і аферисти, котрі в часи криз є керівниками країн.
І чому відповідальна і розумна власна влада – це добре, а окупаційна кривава – це погано.
Ми маємо нарешті шанс в ХХІ столітті самостійно написати історію власної держави.
Незалежність – це завжди дорого, але окупація – це коли головне завдання вижити, а не жити…
