Ефект Стерненка
По ФБ пішла хвиля: «Захищати чи не захищати Стерненка?»
Як на мене, вся робота Стерненка протягом 5 років була:
1. Роздрочувати російськомовних в Одесі.
2. Вибивати патріотичну опору з-під влади патріотів-державників. Плюс багато патріотичного антуражу та піару. Все це він прикрасив вбивством людини, начебто в процесі самозахисту. При цьому на стрімі з місця події він зізнається, що ніж був його, він наздоганяв нападника і тоді його вдарив. Потім версія змінилася на якусь іншу, більш голлівудську, з відбиранням ножа і т.п. Втім, не моя справа – розбиратися.
Тепер на цьому розпочата гебешна гра. Суть якої в тому, що витягають одіозного персонажа, псевдонаціоналіста (і скоріш за все, гебешну ляльку – свідомо чи несвідомо). Як на мене, він з однієї когорти з Парасюком, Семенченком, Соболєвим, Савченко, Тьомой Бичковим і т.п. І до того ще й з неоднозначним кримінальним минулим, в даному випадку – реальним вбивством.
Починають його «переслідування» (через своїх агентів впливу типу Портнова), активний піар в ЗМІ та штучну хвилю в соцмережах: «Спасті патріота Стерненко». І розкручують з нього героя, “жертву режиму”, “прапор опору”. Аналог Гаді Савченко. Що отримує гебня:
1. Патріотичне суспільство розділюється. Захищати, бо він «наш». Чи не захищати, бо він творив очевидну х*ню (вибачте на цьому слові).
2. Всьому світові можна тикати: ось подивіться, які герої в українських патріотів: відморозки та вбивці. Те ж показують російськомовним на сході та півдні з меседжем «нацики прийдуть, вас заріжуть, і нічого їм не буде».
3. Справжніх репресованих патріотів (таких як Федина) «прив’язують» в головах пересічних обивателів до таких підставних. Вкладаючи в голови обивателю меседж: «всі вони там однакові, та репресують їх правильно».
Особисто я в гебешні ігри просто не граю. Награлися вже.
Насправді, все дуже просто. Але чітко прораховано.
Просто заводиться чергова справа на представника патріотичних сил. Бажано радикального. Бажано суперечливого. Бажано з позицією (думкою, висловлюваннями), яка сильно відрізняється від позиції багатьох. Або знаходиться в конфлікті з частиною «союзних сил».
Власне, більшість з нас – такі. Ми за Україну, але всім подобатися не можемо. І свою думку звикли відстоювати жорстко. І, до речі, можемо впевнено помилятися.
Відмінний базис для початку операції.
Гучна справа має розширювати спектр гріхів «войовничої меншості». Ні, маючи в активі «холоднокровних убивць» Шеремета, повторюватися не треба.
Просто беремо вбивство при самообороні. І перетворюємо його в навмисне і цинічне.
Таку собі вуличну різанину. Де патріот легко перетворюється в маніяка з ножем.
Точно за такою ж схемою, як музикант – в диверсанта. Тут не потрібно доказів. Тут потрібна кам’яна дупа, здатність до виробництва багатотонної паперової єресі та здатність тупо ігнорувати закон.
І справа обов’язково стартує та почне обростати усіма атрибутами псевдореальності. А зустрічі під судами просто стануть частіше.
Однак, в цьому випадку в схему закладена посилена порція внутрішніх протиріч і конфліктів. Починаючи від полюса і радикальності патріотичної позиції. Закінчуючи тим, що, хто, коли і про кого сказав.
При цьому кожна зі сторін внутрішнього конфлікту повністю знаходиться в «своєму праві», має хорошу пам’ять на чужі помилки та не забуває щедро поливати грядку взаємних образ. Щоб не засохло.
В результаті ті, хто ініціюють новий «кримінальний скандал», отримують багаторазовий джекпот.
По-перше, в очах «пересічного українця» з нас досить планомірно роблять відморожених вбивць. Гучних справ вже дві – Шеремета і Чорновол (насправді їх більше). Тепер буде третя – справа Стерненка, після чого це стане офіційною тенденцією.
По-друге, у нас офіційно хочуть відібрати право на самооборону. Заздалегідь і про запас.
На тлі відпущених поліцейських, які вбили по п’яному ідіотизму дитину. На тлі десятків справ покидьків з грошима, яким у подібних ситуаціях «пом’якшують кваліфікацію» або виправдовують, це особливо демонстративно і яскраво виглядає. Ми повинні знати, що при спробі самозахисту нас чекає відплата за саму спробу.
По-третє, дуже обґрунтовано передбачається, що ми знову використовуємо ситуацію не для об’єднання, а для розколу. Мало того, що ми почнемо розділяти себе на тих, хто «гідний захисту», а хто «ні». Ми ще й будемо доводити кожен свою правоту, витягуючи з минулого брудну білизну, дурості та помилки один одного. Чим зробимо процес максимально брудним і жалюгідним в очах інших. Тому що перевірено, – там, де з дискредитацією не справляється ворог, ми чудово справляємося самі.
По-четверте, буде запущений процес «зустрічного ігнорування». Мовляв, ви не підтримуєте «наших» – ми не підтримуємо «ваших». Мало того, старанно пояснюємо й іншим, чому не потрібно підтримувати.
На тлі цього обов’язково з’явиться ще один прецедент. І ще один. Після чого нарешті-то запрацює конвеєр. Не тільки по «гучних вбивствах». І співчувати нам ніхто не буде. Тому що ми будемо по вуха у багнюці, яку виллємо один на одного в цьому захоплюючому процесі.
Тому що ми остаточно спалимо мости, що залишилися.
Я за себе скажу, а ви послухайте. Хоча це не тільки моя думка, а й багатьох моїх однодумців.
Я зі Стерненком (як і він зі мною, напевно), швидше за все, в одному полі не сяду. З багатьох причин. Включаючи слова, дії та позицію в різні часи і з різних приводів.
Тільки ось маленький момент щодо захисту України, він в «великому розумінні» знаходиться зі мною по одну лінію фронту. Тобто не ворог.
Навіть на війні можна бути активними «не друзями», ненавидіти один одного, вважати один одного відвертими долбо*бами, обіцяти набити морду, і навіть зробити це, але в бою битися з одним ворогом. І прикривати один одного.
Тому що є «особистий рахунок», а є «великий рахунок». І в цьому випадку нас збираються накривати всіх. За великим рахунком. І цей «прецедент» розрахований на всіх нас. І частину своїх цілей вони хочуть досягти нашими ж руками.
Тому я не збираюся грати за нав’язаними мені правилам. І з приводу «справи Стерненка» маю однозначне розуміння. Це атака не на нього особисто. Це атака на всіх. І на мене.
І опір цьому я буду надавати відповідний.
А для тих, хто ще сумнівається, – маркер. Дуже цією справою Портнов почав перейматися. Значить, це частина великого плану покидьків. Значить, треба реагувати.
