І витвір мистецтва може бути зброєю
Знайомтеся. Це – кинджал Тутанхамона.
Точніше, кинджал, подарований свого часу Тутанхамону, а за кілька тисячоріч знайдений у його похованні. Метеоритне залізо, золото, коштовне каміння.
Це – унікальна пам’ятка мистецтва.
Ще це унікальне пам’ятка історії та археології.
А ще це штука, яку можна встромити в вас, щоб ви загнулись. Він добре зберігся, тож досі може виконати цю роботу.
Себто це – дуже багатофункціональний артефакт.
Так буває. Інколи речі є багатофункціональними. Інколи зброя є витвором мистецтва, а інколи витвір мистецтва є зброєю.
В наш час витвір мистецтва може бути не простою зброєю, а інформаційною. Наприклад, знаряддям пропаганди.
Це може бути пам’ятник Леніну, може бути серпасто-молоткаста мозаїка в дусі радянського модернізму, а може бути кінострічка якась.
І хтось, хто повз неї проходить, бачитиме її мистецьку цінність. Таких небагато. А хтось – більшість – пропагандистську. Дехто обидві.
То от, мені муляє одна малюсюпусюненька деталька.
Чомусь люди, які вміють бачити мистецьку цінність, часто вистрибують зі штанів, вимагаючи залишити такі штуки у публічному просторі. Бо “ви не розумієте, це є мистецтво, мис-тец-тво, його не можуть судити ті, хто його не розуміє, взагалі, митця можна судити лише за встановленими ним самим правилами…”
Це все правда. Тільки є одна проблема: якщо воно знаходиться в публічному просторі, де більшість тих, хто з ним контактує, бачить суто його пропагандистську сторону (не бачачи мистецької чи в силу недостатньо розвинутого естетичного почуття, чи в силу замиленості ока, чи в силу об’єктів, що його оточують), чи не краще перенести його туди, де усі будуть бачити його мистецьку сторону?
Якщо це мистецтво зрозуміло вам, ви завжди зможете прийти в цей простір. Більш того, в цьому просторі навіть пересічним, сірим, убогим посполитим буде простіше сприйняти цей об’єкт саме мистецьким.
– Ні-ні-ні! – кричать мені – залиште у публічному! Хай 5% бачить мистецтво, а 95% сприймає пропаганду – залиште для 5%, вони кращі, розумніші та просунутіші! І в них нозі болять дойти до музею!
Це елітаризм, друзі, зловісний елітаризм. Я не проти, але хочу, щоб ви це дуже добре усвідомлювали.
Інколи одні й ті ж речі милують око та вбивають. Питання в застосуванні та в контексті, в який вони поміщені.
Дуже важливо правильно обрати для них цей контекст.
