Яким мав би бути карантин

Дмитро Левінський

Обіцяв написати, яким би був карантин у нас, була б моя воля, і в тих умовах, що склалися на 16 березня.

Спочатку вхідні дані. Що ми мали на той момент.
На той момент ми вже провалили всі попереджувальні заходи, як то:

Діагностика та обсервація всіх прибуваючих у країну.
Епідеміологічні розслідування перших випадків, ізоляція перших хворих та їх оточення.
Наявність обладнання та реактивів для хоча б мінімального рівня ПЛР-тестування.

Тобто ми вже мали неконтрольований процес, як і в більшості країн світу.
Перший етап епідемії, етап повільного росту числа заражених та зростання вірусного навантаження на населення було проґавлено. Але, дякувати святим яйцям, до третього етапу, етапу неконтрольованого експоненційного росту на той момент ми ще не дійшли.

По-друге, вхідні данні по характеристикам вірусу.
На той момент вже було відомо про довгий інкубаційний період, безсимптомне носійство та розповсюдження, про можливі шляхи передачі. Крапельний та контактно-побутовий шляхи вже були підтверджені, повітряно-крапельний був під питанням (нещодавно підтверджено). В таких випадках відносно нових типів збудників діє правило презумпції можливості. Тобто вважається, що такий механізм можливий, допоки не доведено інше.

Відомим на той час був показник репродуктивности, або фактор R0. Це та кількість людей, яку в середньому заражає носій за 5 днів. Для Ковіду в середньому він становить 2.5. Для грипу, у порівнянні, – 1.3. Також він відрізняється у різних країнах в залежності від кількості та тривалості щоденних контактів однієї особи з іншими. В країнах типу Італії, Іспанії, країн Південної Америки він вищий за середній, а в скандинавських країнах – нижчий. Також він залежить від коефіцієнту внутрішньої міграції. Чим вище внутрішня міграція (пасажиропотік між різними населеними пунктами), тим вище R0.

Крім цього для прийняття рішень треба враховувати ще один фактор. І тут починається шапіто під назвою соціальна відповідальність населення. Мабуть, це найважливішій фактор для вибору обмежувальних мір. І про це буде далі в тексті.

Тепер про мету карантинних заходів.
Всі карантинні заходи направлені на те, щоб знизити фактор R0 до рівня нижче одиниці. Та знизити вірусне навантаження на населення. Значення рівно в одиницю означає, що зростання кількості хворих буде йти арифметично. Тобто кожен день буде додаватися приблизно одна й та сама кількість хворих. Вище одиниці – приріст геометричний. І чим більше за одиницю, тим швидший приріст.
Вірусне навантаження – це та кількість вірусу, яку в середньому отримує людина за день. І чим воно вище, тим гірше прогноз щодо важкості протікання хвороби та кількості летальних випадків.
Тобто мета – не просто знизити кількість хворих одномоментно, але й знизити кількість важких випадків.

Всі подальші карантинні міри можна поділити на:

– Гігієнічні: носіння масок та рукавичок, санітарна обробка поверхонь у містах скупчення людей та таке інше.
– Соціальне дистанціювання або скорочення кількості та тривалості контактів: закриття установ маскульту, включаючи обмеження роботи релігійних установ (особисто я як громадянин заборонив би взагалі), навчальних закладів, спортивних закладів, закладів харчування, обмеження роботи медичних закладів, обмеження користування громадським транспортом, обмеження перебування поза межами власної оселі. А звідси необхідність закриття багатьох бізнес установ всіх форм власності.
– Профілактичні: масові обстеження, епідеміологічні розслідування, (примусова) ізоляція хворих, (примусова) обсервація контактних осіб і так далі.

Кожен з методів має свою ефективність, тобто відсоток зниження фактору репродуктивності, та свою ціну. А також залежить від сумнозвісної відповідальності населення, з чим, як виявилось (насправді завжди було відомо), в нас велика біда.

Якщо б рівень соціальної відповідальності населення в нас був такий як у скандинавів, можна було б обійтися менш жорсткими заходами. Але богоносний нарід в нас як завжди риє яму сам собі.

Так, дійсно, в нас карантині заходи місцями перекошені. Десь недостатньо жорсткі, десь занадто.

Наприклад, замість заборони відвідування парків та скверів можна було обмежитися лише забороню “більше двох” та зобов’язанням носіння масок. Але тільки до того моменту, як зазеленіють дерева. Після – тільки транзит через парки, але не прогулянки та перебування. Те ж саме стосовно відвідування прибережних зон.

А ось заняття активними видами спорту в місцях МОЖЛИВОГО скупчення людей однозначно під заборону, виходячи з того, що можлива передача через повітря з мікрокраплями до 5 мкм. А при активному бігу шлейф може розтягнутися більше за 10 метрів. А коли дерева зазеленіють, кратність повітрообміну впаде, і в приземному шарі вологість повітря стане більшою, що підвищить час виживання та находження вірусу в повітрі.

Можна не закривати виробництва, де добре працює витяжна вентиляція, а робітники і так працюють у масках.
Можна не закривати “каву на винос”.
Можна не закривати більшість магазинів ширпотребу, за умови наявності витяжної вентиляції та обмеження – не більше однієї людини на 10 квадратів.

Ідеально – створення реєстру всіх закладів та підприємств з зазначенням умов праці. І дозвіл на роботу лише тих, де можливе дотримання підвищених санітарних норм, серед яких власна вбиральня. Тобто офісні центри у будь якому випадку – в мінус.
Однозначно в мінус йдуть офіси з оупенспейсами та/або щільністю більше ніж один працівник на 10 кв. м.
Однозначно в мінус – громадський транспорт.
Можна не закривати таку кількість маршрутів, але обов’язковий контроль кількості пасажирів в салоні.

Перебування на відкритому повітрі – виключно по службовим та екстреним потребам, медичним показанням, прогулянки з дітьми та хатніми тваринами, які того потребують, відвідання магазину, аптеки.

І знов повертаючись до соціальної відповідальності.

Чому виникають жорсткі заборони на начебто безневинні речі типу відвідування парків та лісопарків. Будь яке правило, що допускає виключення, в соціумах подібних нашому просто перестає працювати. Бо як тільки з’являється виключення, одразу знаходиться купа людей, які не преминуть цім скористатися. Чи то з мотиву – чому декому можна, а мені не можна, чи то – а ї*ав я правила, чи то – один я погоди не зроблю, мені більше всіх треба, та таке інше. Гарний приклад – купи сміття у лісах та прибережних зонах, купи сміття на землі в метрі від сміттєвої урни, купа собачників, які не прибирають за своїми собаками. А тепер ще й купа людей, які тупо ігнорують суспільну відповідальність, не вдягаючи маски у публічних місцях, наражаючи на небезпеку себе та оточуючих. Купа бізнесменів, які корупційним чи обманним шляхом реєструють свої підприємства під статтю “надання медичних послуг”, продовжуючи займатись чим завгодно, але не медичними послугами.

Багато зустрічав питань – чому обмежують роботу онкоцентрів, диспансерів та інших медичних установ.

Тут все дуже просто. Будь яка медична установа, особливо стаціонарні установи, при потраплянні джерела розповсюдження інфекції стає новим епіцентром. Звісно, не можна застрахуватись на всі сто відсотків, але можна максимально знизити шанс. Наприклад, за статистикою поляків, щонайменше третина заражень відбулася саме в медичних закладах ще до введення обмежень. Це прописна епідеміологічна істина. Від можливого виникнення спалаху в лікарні постраждає більше осіб ніж від того, що хтось не отримає планового стаціонарного лікування чи амбулаторного прийому. До речі, ті ж самі онкоцентри не закривають, а переводять в амбулаторний режим. Хворі, які не потребують постійного медичного нагляду, продовжують лікуватися вдома та приїздять на необхідні процедури (опромінення, проведення хіміотерапії тощо).

І ще раз повторюсь. Тести-шмести та потужність лікарень самі по собі ніяк не сприяють стриманню епідемії. Достатню кількість тестів, щоб заздалегідь виявляти хворих та носіїв, не робить майже жодна країна у світі. Навіть в Штатах показник виявлення – лише трошки менше 20%. Тобто кожен п’ятий зроблений тест виявляє одного хворого. А насправді, навіть не кожен п’ятий, а кожен другий-третій. Бо тести використовуються не тільки для виявлення, а також для підтвердження одужання. А це – критично мале охоплення. Можна сказати, що “випадково” виявлених не більше ніж 1/3 – 1/2 від загальної кількості виявлених.

І навіть в таких країнах, що проводять багато тестувань, основним методом стримання лишається соціальна ізоляція. Чим вище ізоляція, тим краще стримання.

І нам також від цього нікуди не дітися.

 

Карикатура © Сергей Елкин

Автори