Прощання з колгоспним рабством

Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

Учора стежив за ухваленням рішення про відкриття ринку землі. Не покидало двоїсте почуття. Адже після раптового внесення кардинальних змін з закону зникли основні ризики й загрози, які саме в нинішній ситуації викликали до нього недовіру. Сталося те, чого і я, і мій батько Вячеслав Чорновіл, і багато адекватних людей добивалися десятиліттями – прощання з колгоспним рабством. Сталася хороша подія, а на душі якось недобре, нечисто. Не вміє ця зелена компанія нічого робити чистими руками. Усе роблять з порушенням законів і процедури. Якщо щось добре й довершують, то зазвичай із далеко не благородних мотивів. Те, як учора проходила вся процедура надовго залишить оскомину.

Але факт залишається фактом. Ринок землі стартує з необхідними запобіжними заходами та перехідними періодами. Це саме ті принципи, про які я тут уже писав, коли аналізував ставлення деяких політичних сил до цього питання. Ухвалена редакція кардинально відрізняється від латифундистської ідеології, яку закладали слуги. Тому бурхливі овації в 00:41 ночі в залі були не тотальними й не у всіх щирими. Дехто з них сподівався на щось зовсім інше.

Первісний варіант готові були наосліп підтримувати лише слуги, та й то не всі, та група “Довіра”. За новий майже без засторог проголосували ще Європейська Солідарність і “Голос”. ОПЗЖ й “Батьківщина” дуже скоординовано старалися зупинити процес – у них за цей час витворилися такі переплетіння та системи координації, що важко було побачити грань між двома партіями. Тільки ці дві фракції та частина людей Коломойського відмовилися голосувати. Але й тут усе було не зовсім однозначно.



Пригадуєте прислів’я: «У перемоги багато батьків, а поразка завжди залишається сиротою». Частина з активних противників відкриття ринку поводилися для цієї ситуації дещо дивно. Серед фінальних виступаючих були Папієв від ОПЗЖ та Івченко від “Батьківщини”. Обоє явно не виглядали в програші. А Папієв навіть спробував своїй проросійській партії приписати заслугу, що буде ухвалений нормальний закон. Практично прямо про це сказав, і видно було, що жалів, бо начальство й московські куратори заборонили за нього голосувати.Те саме в фінальному слові геть прозоро сказав і Шуфрич. Івченко теж акуратно пробував перетягнути ковдру на себе. Так говорять не про поразку, а саме про успіх чи й перемогу. Але членам “Батьківщини”, де є пару адекватних (але безхребетних) аграріїв, не дозволили розвивати тему. Жуля стоїть на залізобетонних комуністичних позиціях і, щоб не було різнобою, витягла всіх своїх членів фракції та виголосила на брифінгу жорсткий лівацький та антиринковий спіч.

Коли говоримо про ЄС та “Голос”, то обидві фракції, попри відмінності, найперше щодо рівня моралі й досвідченості, постійно виступали за ринкові відносини в усіх сферах. Але якщо хочемо таки знайти авторів так раптово ухвалених змін, то “Голос” тут не надто заслужено приписує собі першість. Навіть брехливо. Згадайте перші скандали ще 4 місяці тому, коли появилася перша 100% латифундистська версія. І ЄС, і фракція Вакарчука відмовилися її підтримувати. Але “Голос” висловив лише пару дуже скромних застережень і, коли в другій версії вони були частково враховані (наприклад, замість 214 тисяч гектарів у одні руки – 54 тисячі), погодився голосувати й більше не допускав практично жодних критичних висловлювань.

У ЄС відразу заявили про кілька більш значимих вимог. Це було й скорочення наділів для персональної купівлі до класичних розмірів типового фермерського господарства, й перехідні періоди та тимчасові обмеження для продажу юридичним особам. Із вимог ЄС у остаточній версії я поки не побачив лише жорсткого контролю за походженням коштів та підтвердження професійної кваліфікації (точніше – доказів, що землю людина купує для ведення власного господарства, а не як акцію в акціонерному товаристві для перепродажу чи здачі в оренду). Для малих і середніх масивів землі (зараз буде до 100 гектарів) це не проблема. А далі треба буде ще боротися, щоб на другому етапі реформи, коли приступлять до ринку юридичні особи, такі зміни були внесені.

Фактично, ухвалена редакція доволі чітко відповідає ще торішнім пропозиціям ЄС. Але ж у нас батьками перемоги хочуть бути всі, навіть ті, хто воювали на протилежному боці.

Дуже коротко про основні параметри закону в останній кардинально зміненій редакції:

– ринок почне діяти аж з літа наступного року, за цей час мусять підготувати всі законодавчі акти й завершити укладення земельного кадастру. Терміни, як на мене, дещо затягнуті, але вже визначені, як остаточні. Але різко без підготовки ніхто нічого точно “не скупить”;

– запроваджується поетапний підхід. Спершу продаж лише 100 гектарів, щоб на хвилі відкладеного попиту землю могли придбати реальні фермери. Через два роки розмір дозволеної ділянки зросте до 10.000 гектарів, що підходить для великого товарного сільгоспвиробництва. Це все одно не латифундії, в яких реально накопичують від 50-100 тисяч гектарів і до півмільйона;

– купувати землю в нинішніх власників паїв у перші два роки зможуть тільки фізичні особи, тобто йдеться про перший пріоритетний період для приватних фермерських господарств. Для повноцінного ринку це й інші обмеження не є добрими, але за умов існування потужних латифундій, які не потенційно можуть виникнути, а вже реально діють і через сірі схеми володіють сотнями тисяч гектарів, такі перестороги корисні, бо інакше через сірі схеми концентрація земель лише зросла б до загрозливих масштабів. Далі цей процес усе одно має піти виключно за ринковими механізмами;

– ухвалений механізм ускладнює легалізацію придбаних за сірими схемами гігантських земельних масивів (у того ж Бахматюка, чий помічник зараз став міністром економіки та сільського господарства, це понад 500 тисяч гектарів). Зараз вони ховаються за липовими угодами про оренду. Колись це все має бути врегульовано. Нині ніхто не може чітко пояснити, що робити з цим спадком мафіозного сірого ринку, який процвітав завдяки мораторію. Треба й справедливість установити, й продовольчу безпеку не підірвати. Навіть 10 тисяч гектарів (через 2 роки) для латифундій не вихід. Його ще будуть атакувати, але вже з протилежного боку (не здивуюся, якщо руками тих самих ОПЗЖ та «Батьківщини»). Поки цим законом вирішення проблеми відкладено, й це оптимальний варіант;

– на продаж земель державної й комунальної власності зберігається також дворічний мораторій. Це щодо “розпродати землю”. Продавати й перепродувати можуть свої наділи лише приватні власники паїв та ті, хто в них викупив ділянки. За нинішніх обставин зовсім не зайвий запобіжний захід. Але далі, після напрацювання механізмів, зростання вартості землі й завершення чергової світової фінансової кризи і цей сегмент має відкритися;

– продаж іноземцям заборонено до позитивного рішення референдуму. Це має заспокоїти люмпен, який дав себе загнати в психологічний ступор облудними тезами, що приїдуть якісь буржуї й скуплять землю. Певні обмеження мають бути, особливо на першому етапі, але з допуском до ринку юридичних осіб це вже буде ілюзією. Краще знайти чіткі запобіжники, щоб землю не могли купувати особи, афільовані з РФ, а ще подбати про професійне використання земельних ресурсів (вони не мають стати подобою акцій). Але психологічний фактор зіграв своє, тому ця надмірна й антиринкова пересторога зберігається надовго;

– заборона іноземцям купувати землю в межах 50 кілометрів від кордону (навіть якщо буде позитивне рішення референдуму). Знову ж, півзахід з нальотом популізму, бо бояться сказати, що в нас є ворог – Росія, й від неї 50 чи 100 кілометрів санітарного кордону будуть необхідні в усі часи та в усіх сферах. Я пригадую, як на початку 90-их ми в Львівській облраді мріяли про спільні аграрні підприємства з Польщею, навіть напрацьовували умови для такої транскордонної діяльності. Зі спільною власністю на землю це могло б стати ефективним інструментом. Але це деталі. Маємо без жодного земельного ринку приклад із Закарпаття, де пару років назад місцевий угорський мафіозі скупив (офіційно орендував) землі вздовж кордону й організовував контрабанду, фактично блокуючи прикордонників. Тому це теж півзахід, але поки що неминучий;

– пріоритетне право орендаря на купівлю землі. Крок неоднозначний з погляду вільного ринку. Частково сприятиме легалізації частин невеликих латифундистських землеволодінь. Але, з іншого боку, цей крок має заспокоїти усіх тих реальних, а не ряджених, фермерів, які протестували проти ринку землі. І цей крок сприятиме продовольчій безпеці держави (стримає від спонтанного руйнування вже існуючих на оренді фермерських господарств) та обмеженню неправових і відверто силових факторів тиску на нинішніх власників. Колись з цим треба буде прощатися, коли вся земля від формальних власників актів на володіння землею перейде саме до тих, хто на ній працює та її потребує.

– ну і зовсім неринковий, але необхідний з огляду на правову необізнаність та мафіозні впливи у аграрних регіонах, захід. Це встановлення мінімальної ціни землі не нижче нормативної грошової оцінки. Норма вводиться до 2030 року. Як на мене, ринок і так усе дуже скоро розставить по своїх місцях, тому термін задовгий, але це не принципово.

Є в законі й кращі, й гірші положення. Мене турбує відсутність дуже жорстких підтверджень походження коштів. Але це стане проблемою лише на другому етапі. Кваліфікаційні вимоги до набувача землі та відповідальність за неналежний обробіток також необхідні, але можуть стати нормою іншого закону. Обмеження діяльності закордонних іпотечних банків, на щастя, не є блокуючими. Вони мають право забирати землю як заставу, але не зможуть вступити в її повноцінне володіння, а мусять надалі перепродати. Цього достатньо. Десь так і діє ринок іпотечного кредитування у світі.

Отже, критичних проблем не бачу. Але не покидає зрадлива думка: де підвох, коли і як кидануть. Вони ж наперсточники… Звідси й певна розгубленість та питання: а що це взагалі було? Чому Зеленський, який півроку обстоював жорстко латифундистську модель і мав змогу витягнути потрібну кількість голосів навіть за неї, раптом здувся й пішов на цивілізований варіант земельної реформи? Вірити в його просвітлення та благородні наміри відмовляюся. Це не та людина, й у його оточенні персонажів із високими мотивами не помічено. Кілька кардинальних змін останнього часу, ймовірно, продиктовані нижчими мотивами: страхом, почуттям безвиході.

Ситуація в країні й в епідеміологічному плані, й соціально-економічному значно гірша, ніж багато хто з нас собі це усвідомлює. Думаю, що йому показали реальні перспективи, в яких більшість сценаріїв закінчувалась озвірілим натовпом, погромом та петлею на першому ж ліхтарному стовпі. Бачимо кілька дій, спрямованих на часткову розрядку напруги в критичних групах, але все це страшно половинчасто.

Вигнали Сивохо й нічого не підписали в Мінську, але й від рецидивів не застереглися. Ріффмастер та інші далі не на волі, не закриті кримінальні справи проти Звіробій, Федини, Тетяни Чорновол, Пояркова. Тільки трошки стих репресивний ажіотаж навколо Порошенка… Після провалу з так званими «новими обличчями» й шарахання в тупик імені Азарова Зеленський повернувся до рекрутування кадрів Порошенка-Гройсмана. Правильно, але епізодичним використанням окремих людей справу не виправиш, треба сідати за один стіл з попередниками й переймати успішні елементи системи в комплексі.

Поки жодної системності не бачу, лише епізодичні спроби десь зняти напругу, десь розмити відповідальність. Так і з землею. Великий дерибан міг привести до вибуху. Від нього довелося відмовитися, а лайт-варіант закону, навпаки, відкриває перспективи мобілізації внутрішніх та залучення зовнішніх ресурсів. Хоча не виключаю й зовсім примітивного та шкурного мотиву. У Зеленського просто могло не скластися з аграрними олігархами. Він ішов їм назустріч, заступника Бахматюка міністром призначив, Веревського і ще пару на чорну раду до себе запросив. Але це хлопці прижимисті, могли все гарно прорахувати й послати. Тому навіть такого чинника як миттєве озлоблення й елементарна помста відкидати не беруся…

Як усе це буде відбуватися надалі? Навіть уявляти не беруся. Але те, що в силу якихось незрозумілих мотивів Зеленський дозволив своїм служакам ухвалити адекватний закон, який мав запрацювати ще в 2000 році, – це вже позитив. Переможці тут усе ж таки не вони, а ми.

Поділитися:
Share

Усі відео