Комсомольський активіст із кузні олігархічних кадрів

Ну що? Про Тігіпка раптом усі заговорили? А насправді, ця тема зараз лише в пресу вихлюпнулася. Бо в експертному співтоваристві почали говорити ще зо два тижні назад. Більше того, дуже реальна ще пару тижнів тому ситуація зараз починає видаватися все менш імовірною. Маємо хаотичні спалахи інформаційних бомб, конспірологічних теорій, фейкових вкидів та домислів. А це свідчить лише про одне – в країні абсолютний бардак у владі, нема анінайменшого розуміння, куди вести країну, як і що робити. А тому і у владних коридорах шарпаються від однієї поганої ідеї до іншої геть убивчої. А експерти, аналітики, депутати владної фракції (тобто ті, хто мали б першими знати про майбутні кадрові рішення) харчуються поодинокими крихтами інформації. Частина з інформаційних викидів узагалі є лише пробними каменями – чи будуть на це виборці лайками чи матами реагувати.

Це так, до слова, хочу нагадати, що згідно Конституції всією повнотою влади володіє народ, а парламент є єдиним безпосереднім господарем уряду. Але ж у нас насєлєніє від Конституції устало так само, як і від війни, Порошенка, патріотизму. Нехай готується стомлюватися від пенсій та зарплат…

Але повернуся до Тігіпка. Я був з ним добре знайомим. На “виборах безнадії” 2010 року саме його підтримував у першому турі. Моє ставлення до нього не є найгіршим, можу назвати чимало й позитивних моментів. Принаймні у порівнянні з цим дитячим садком інвалідів розумової праці він виглядає доволі солідно як досвідченим політиком. І це відповідає дійсності.

Перша думка, яка приходить при оцінці можливих наслідків призначення Тігіпка прем’єром замість Гончарука – це сподівання на хоч якісь перспективи зупинити такий фатальний обвал економіки й бюджетної системи. Комсомольський активіст із кузні олігархічних кадрів не є унікальним управлінцем чи економістом. Вочевидь, він не поганий фінансист. Чи цього достатньо, щоб стати хорошим керівником уряду? Ні. А щоб стати значно кращим за нинішнього очільника КМУ? Безумовно, так. Припускаю, що він міг би загальмувати ті деструктивні економічні процеси, які відбуваються зараз у позеленілій Україні. Навряд чи зупинив би повністю, а про якийсь адекватний розвиток і мріяти не доводиться. Тому ефект був би неоднозначний, але все ж такого безглуздя, як маємо нині, може й не було б.

Оскільки більшість адекватних управлінців зараховані до прямих ворогів Зеленського (хтось у ЄС, хтось просто не підбирав слів, оцінюючи цю тупу владу), в кадровому портфелі є лише олігархи другої черги та лідери Партії регіонів. Тігіпко суміщає ці дві ознаки. Хоча з інших подібних до нього виглядає не найгірше. Ну і ще чималий політичний досвід, який може бути і зі знаком плюс, і мінус.

Але є й явні мінуси. Найперше, це людина з управлінськими поглядами дев’яностих-нульових років. Його свідомість формувалася в комсомолі, а досвід у владних інституціях він здобував у часи Кучми, Лазаренка, Пустовойтенка. У часи Ющенка й Януковича він лише підтвердив, що вже завершив своє формування й змінюватися не готовий. У свій час це був прийнятний досвід. Але ж проминули десятиліття, Революція Гідності… Ми визначилися з європейським вибором, новими модерними реаліями. А нам можуть запропонувати “міцного господарника” кучмістського розливу. Ще раз повторюся, добрим господарником він є на фоні Гончарука чи Милованова. Ми готові до такого регресу, щоб почати розворот до суспільних і господарчих порядків часів кучмізму?

Друге – це відсутність імунітету від російського вектора. Наскільки знаю Сергія Тігіпка, він за означенням мав би шукати вихід із нинішніх фінансово-економічних проблем не в євроінтеграції та модернізації відносин у країні, а в поглибленні торгівельно-економічних зв’язків з РФ. Аж до відновлення високого рівня інтегрованості.

Третє – Тігіпко є олігархом. Ми якось про це забули, бо він завжди вчасно зникав з краєвиду, а останні роки умисно уникав суспільної активності. Але за рейтингами Форбс він входить до другої десятки найбагатших українців. І має дружні стосунки з рядом олігархів першої десятки. Він – близький політичний партнер Пінчука, в минулому був фінансовим партнером Коломойського, зумів зберегти нормальні відносини з іншими олігархами. Його прихід у владу – це шанс для Коломойського й інших олігархічних груп. Уже помітив позитивну реакцію в середовищі людей Коломойського на потенційне призначення Тігіпка.

Ну і четверте – це ж справжній апофеоз реваншу команди Януковича та влади олігархів водночас. Тігіпко мав би підлягати люстрації, але зараз закон про очищення влади у підвішеному стані. Та й раніше на нього не зважали. Звісно, можна сказати, що Тігіпко, завжди перебуваючи в дуже поганій компанії, усе ж ніколи не опускався до самого дна. І це абсолютна правда. Але це могло бути прийнятним аргументом в 2010 році, коли не було Революції, Небесної Сотні, війни з Росією. Сьогодні це вже поза межею. Але для патріотичних сил, а не для Зеленського і його виборців.

А тепер пару тез про те, чому, на мій погляд, зараз кадровий скачок для Сергія Тігіпка може й не відбутися. Зеленський уже починає розуміти, що його власна й його безпорадної та нікчемної каманди маладой політика веде до дуже швидкої катастрофи. Так можна дохазяйнуватися до того, що й до Омана не добіжиш. Його розуму, схоже, вистачило, щоб зрозуміти, що усі ці “нові обличчя” без краплі досвіду й практичних знань – це цілковите безглуздя, з яким треба кінчати. От тільки замість шукати кандидатів серед численних практиків у економіці й політиці звертається до старого регіонівського й олігархічного середовища. Попереднім кандидатом на заміну Гончаруку був ще одіозніший російсько-український олігарх Хорошковський.

Враховуючи дуже вороже ставлення Зеленського до Гончарука, він уже мав би позбутися надоїлого прем’єра. І Хорошковський, і Тігіпко для нього прийнятні кандидатури. То в чому ж справа? Зеленський боїться політичної конкуренції. Його рейтинги посунулися вниз. Він шукає офірного цапа, на якого цілком годиться Гончарук. Але заміна йому мала б відповідати двом категоріям. Перше – хоч щось уміти робити, щоб як не вивести країну з кризи, то бодай застабілізувати ситуацію. Я вже відмітив, що Тігіпко на цю роль годиться.

Друге – він не має стати конкурентом Зеленському. В усіх можливих проявах. Тігіпка точно не сприймуть виборці Порошенка. Але для злощасних 73% це чудовий порух маятника. Тігіпко вміє подобатися, може дуже гарно й доладно спілкуватися з відповідною електоральною аудиторією, дозуючи прагматизм і популізм у легкотравних дозах. А ще він вільно зможе отримати підтримку більшості олігархів. Це Порошенко ризикнув у 2015-му протистояти відразу трьом найпотужнішим олігархам, а Зеленський навіть з одним на конфлікт вийти боїться. Але гірше для Зеленського те, що його “непідкупна” команда у Раді легко переорієнтується на іншого господаря, який запропонує пухкіші конверти. $10.000 завжди приємніші за $5.000. Не забуваймо, що на фоні голоштанька Гончарука Тігіпко – багатий мультимільйонер, який і сам самостійний, і інших підтримати може. Та навіть психологічно він краще комунікуватиме зі “слугами” в Раді, ніж хам Зеленський. А головне – в Тігіпка є неприховані президентські амбіції. Як на мене, ряд цих потенційних здібностей Тігіпка не такий вже й однозначний, але ж не забуваймо, що у Зеленського весь розум давно у памперси стік. У нього патологічні фобії.

Можу припустити, що під час розмови з Тігіпком Зеленський міг запропонувати йому варіант часткової, безпечної для себе влади. Наприклад, прем’єр уряду, в якому більшість становитимуть вірні Зеленському люди. Не беруся нічого прогнозувати, але думаю, що апетити Тігіпка значно більші. Повертатися в політику з нинішнього комфортного стану він готовий лише для найвищої мети – отримати все.

Тому я б приглянувся ще до кількох персонажів із “світлого минулого”. З цією безглуздою владою прогнози не діють. Але я пропоную звернути увагу на Олега Дубину. Це теж виходець з Дніпропетровської вотчини олігархів, колишній голова Нафтогазу, саме той, хто поставив свій підпис під ганебною газовою угодою Путіна-Тимошенко. Дубина дуже близький до російських владних і бізнес-еліт. А ще він уже після завершення президентських виборів 2010 року перед своєю і Тимошенко відставкою зробив неоціненний подарунок олігарху Коломойському у вигляді контролю за Укрнафтою. Дубину вже почали забувати, як і Тігіпка та Хорошковського, але експерти пригадують, що він був серед дуже реальних кандидатів на посаду прем’єра, коли на Гончарука ще однозначної ставки ніхто не робив. Тоді вирішили не підставлятися з такими одіозними кадрами. Зараз уже не до моралі й добропорядності…