Хтось завжди йде битися до Крут
Їм виявилося не однаково. І вони не питали розгублено «какая разница?». Герої Крут були такими юними, їм би жити й жити! Та залишилися нездійсненими мрії, недописаними – поеми, недоведеними – теореми, недолюбленими – дівчата, і ненародженими – діти. Але всім поколінням українців ці хлопці показали взірець жертовності й справжнього патріотизму.
Деякі політики й досі трактують ті події як більшовицько-українську війну. А насправді то була війна проти України, яку вела Росія і в червоній, і в білій своїх іпостасях. Не тільки ж Муравйов у вісімнадцятому, а ще й Денікін у дев’ятнадцятому. І Путін в чотирнадцятому.
Захищати країну мають не діти, а добре підготовлені Збройні Сили. Сильна держава неможлива без сильної армії. Ми засвоїли цей урок. Більше жодних пацифістських ілюзій!
Ми за мир, але боронимо свою Вітчизну так, як належить справжнім патріотам. За нами – правда, що за нами – наші родини, наші мами, наші кохані жінки, наші рідні діти. За нами – Україна.
Сто років тому тогочасне покоління українців отримало під Крутами свою Небесну сотню і не підтримало їхню боротьбу за свою державу, пропустивши повз увагу черговий наступ московської імперії.
Бо як і зараз тоді більшість населення була “втомлена від війни”, мріяла “взять всє, і подєліть”, ненавиділа “буржуєв” та разом з червоними “здєлала їх вмєстє”.
Наслідки тих фантазій ціною в мільйони жертв війн, голоду та репресій розгрібаємо до сьогодні, і не факт, що розгребемо – занадто вже багато любителів “ковбаси за 2.20” та “тово пламбіра”.
Воля – то важкий тягар, її не вимірюють “мазанням на хлєб”, зато моментально втрачають через глупство та наївну віру в “слуґ народа”, що і сталося тоді та на наших очах відбувається сьогодні.
Але хтось завжди йде битися до Крут, вони тримають небо, завдяки їм ми раз за разом отримуємо новий шанс вирватися з проклятого кола малоросійства та бездержавності.
Пам’ять – це найменше чим можна їм віддячити, тоді Герої не вмирають.
Бій під Крутами та його учасник Демид Бурко
Сьогодні, для нас, для войовничої меншості, як ніколи зрозуміла відданість та жертовність героїв Крут. Тоді жменька добровольців стала на смерть проти військ Муравйова та призупинила рух ворожих військ. Зараз, як і тоді, країна-агресор, вічний ворог України – Росія, намагалася зім’яти, знищити тільки-но проголошену українську Незалежність.
Зустріли, програли бій, але не зламалися. Затримали рух російських військ. 400 українців проти 4000. Це дало змогу укласти Брестський мир. Це врятувало Україну. На жаль, не надовго, але насіння, кинуте в землю тоді, проросло і проростає досі та дає свої плоди.
Сьогодні я вам трішки розповім про одного з учасників бою – протопресвітера Демида Бурка. Чому про нього? А тому, що він служив в тому самому храмі, в якому я зараз маю честь бути настоятелем. В Свято-Миколаївському храмі м. Полтави.
Народився на Поділлі 29.08.1894 р., там же з 1914 р. вчителював. Мобілізований до російської армії 1915 р., закінчив школу прапорщиків, а вже в 1917 р. делегат І всеукраїнського військового з’їзду.
Учасник бою під Крутами. Наведу лише декілька рядків його спогадів:
“Студентський курінь не встиг спорожнити вагонів і розсипатися в розстрільню, як потрапив у смертельну небезпеку. Ворог великою силою вдарив у фланг. Для прикриття його було кинуто сотню козаків – охочекомонників, але становище не покращало, бо ворог скрізь переважав людьми і зброєю.
Козаки і студенти бились як леви. Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів. Постріли з кулеметів, рушниць, тріск ґранат змішувалися зі стогоном умираючих…
«Солдати россійськой революціонной армії», як вони себе називали, по-звірячому кидалися із баґнетами на студентів, що вистрілявши всі набої, останніми вбивали себе, прославляючи Україну. Студентські ряди і козацькі фланги щохвилини ріділи… Ворожий обхід з тилу вирішив долю остаточно”.
Після невдалого завершення визвольних змагань Демид Бурко опинився в Польщі, а в 30-х роках повернувся нелегально в Україну.
Під час німецької окупації перебував в Полтаві, де був одним з організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста.
З жовтня 1941 р. – секретар Полтавського Єпархіального Управління УАПЦ.
12 травня 1942 р. рукоположений в сан священика та призначений настоятелем Свято-Миколаївського храму. В цей час підготував до друку молитовник українською мовою та Євангеліє в перекладі Морачевського.
В 1943 р. разом з біженцями потрапив до Німеччини, де очолював Свято-Миколаївську парафію.
До кінця життя продовжував активну духовно-просвітницьку діяльність, опікувався українськими парафіями, писав книжки.
Найбільш важлива його праця – книга «Українська Автокефальна Православна церква – вічне джерело життя» 1988 р.
Помер в Штутгарті на 95-му році життя, у 1989 р.
Народні депутати від «Європейської Солідарності» разом з ветеранами війни проти російської агресії і представниками громадськості вшанували пам’ять Героїв Крут.
Подвиг Героїв Крут є важливим прикладом боротьби за власну державність і свідомої самопожертви задля незалежності України. Про це сказала співголова фракції «Європейська Солідарність» Ірина Геращенко у коментарі журналістам.
«Для «Європейської Солідарності» є дуже важливим вшанування пам’яті загиблих за незалежність країни в різні часи. Для нас важливо, до якого пам’ятника класти квіти. Для нас є різниця», – додала вона.
Також Геращенко зазначила, що біля пам’ятника Героїв Крут є меморіальна дошка загиблих у російсько-українській війні героїв-сучасників, які на цьому місці давали клятву на вірність України, на вірність народові України і звідси йшли обороняти Україну.
Ірина Геращенко зауважила, що державність зміцнюється, коли народ пам’ятає і вшановує такі важливі історичні події.
«Такі місця, як пам’ятник Героїв Крут – це місце сили. Адже сильним є той народ, та країна, яка знає і пам’ятає свою історію. І лише пам’ятаючи і вшановуючи пам’ять своїх героїв різних часів, ми станемо сильною, незалежною, європейською державою», – сказала політик.
Народний депутат Ростислав Павленко під час вшанування Героїв Крут наголосив, що в усі часи поразці передувала байдужість.
«Важливо пам’ятати, що ці юнаки для себе дали відповідь, що їм було не все одно, їм було не байдуже, бо вони борися за Україну. А поруч були тисячі, які сиділи і чекали, і думали – чи є різниця чи ні. І, на жаль, це чекання і байдужість привела до того, що визвольні змагання зазнали поразки і Україна стала частиною тоталітарної держави.
Ми не маємо права допустити повторення цих подій. Тому нам дуже важливо пам’ятати про подвиг цих юнаків, які виконали наказ, які постали проти чисельно переважаючого ворога, але виграли той надзвичайно важливий час, аби Україна тоді змогла з’явитися на карті світу і отримала свій шанс», – заявив Павленко. «Дуже важливо нам не упускати цей шанс. Тому важливо пам’ятати про подвиг Героїв Крут, що до поразки веде байдужість і, що є різниця і її треба відстоювати», – підкреслив політик.
