Народ не один. І не братній

Коли українці радіють впавшим російським військовим літакам, – це нормально. Навіть якщо військовими були музиканти. Бо це ворог. Він на службі та отримує гроші за те, що забирає чужі життя у складі армії РФ.

Коли росіяни радіють збитому українському цивільному літаку, – це теж нормально. Для росіян.

Бо скільки б там Путін не розпинався про братній адіннарот і політиків, які нас посварили, народ не один. І не братній. Це добре, що вони паляться так явно. Може, комусь така реакція росіян на загибель українців нагадає, що так само вони раділи, коли їхні “простиє рєбята” із Пєнзи і Улан-Уде їхали на Донбас “хохлов пострєлять”.

Я давно спостерігаю за цими “братами”, і тому мені дивні срачі, гнать чи не гнать російських інстаграм-котиків і хакамад із їхніх гастролей Україною. Гнать. Сцаними тряпками. Просто для профілактики.

Бо в світі змінюється все: президенти, клімат, тривалість робочого дня і два рази на рік телефони від Apple. Не змінюється тільки лють і ненависть росіян від однієї тільки думки про те, що Україна може бути вільною.