Новорічний Бандера та довгі вуха плєшивого карліка
Посли Польщі та Ізраїлю засуджують портрет Бандери на будівлі Київради, а також заходи щодо українських видатних постатей у 2020 році.
Влада мовчить. Не реагує і демонструє всьому світу: по Україні можна топтатися.
Так, у різних держав може бути різне бачення, і це їхнє невід‘ємне право в межах їхніх держав. Проте Україна зобов’язана демонструвати свою позицію та бути єдиною. Проте про що я говорю. Президенту «какая разніца», влада хоче ліквідувати здобутки Незалежної України.
В цей же час голова Українського Інституту національної пам’яті Антон Дробович, нещодавно призначаний Урядом Зеленського-Гончарука, «допустив поновлення відносин з російськими істориками». Цитую:
«існує потреба діалогу навіть з ворогом, навіть з країною, що на нас напала».
Чи будуть такі особи захищати Україну? Однозначно ні. Вони готові вкатати в асфальт всі здобутки: історичні, мовні, культурні, політичні, безпекові. Зробити з України безлику та нікому не потрібну буферну територію між ЄС та Росією. Малоросію, про яку вже практично сказав президент у своєму «посланні».
Спільна заява послів Польщі та Ізраїлю мала би добре збити з урядовців і парламенту деякі ілюзії.
Взагалі знаходжу це іронічним: буквально “вчора”, у 2018 році, Ізраїль та Польща вели натуральну дипломатичну війну через “польські табори смерті” під час Другої світової. Причому той довготривалий конфлікт ледве замирили за посередництва Штатів, і поляки пішли на зміну законодавства.
Але тепер обидві країни знайшли собі зручного спаринг-партнера і виступили “єдиним фронтом” проти вшанування Івана та Юрія Лип, Андрія Мельника та Степана Бандери. Тригером до заяви виступив банер із останнім на КМДА. Усіх згаданих записали в антисеміти, расисти, ксенофоби та колаборанти.
Ось феєричний фрагмент спільної заяви:
“пам’ятаючи про наших невинних братів та сестер, замордованих в 1939-1945 роках на окупованих територіях Польщі, які сьогодні є частиною України”.
Це вони про наші західні області, якщо що.
Або тут:
“В даний час наші уряди роблять все можливе, щоб запобігти подальшим нападам на євреїв, які відбуваються в різних країнах, а також щоб запобігти спробам спотворення історії Другої світової війни”.
Не пишуть, що напади на євреїв відбуваються в Україні, бо ж доведеться конкретизувати або пояснювати, про що взагалі мова. Тому пишуть про “напади в різних країнах”, але негативними конотаціями приплітають Україну до проблеми.
Ми десятиліттями можемо говорити, що нам немає діла до топонімів тієї ж Польщі чи Ізраїлю, не тикати їм Дмовським, Пілсудським, пацифікацією чи ба позицією українських євреїв під час Української революції 1917-1921 років.
Та гіперактивні посли чи уряди все одно будуть лізти до туземців із повчаннями і спробами модерувати національну пам’ять в Україні. Бо держава або має свій національний інтерес, в тому числі в гуманітарному сегменті, і систематично привчає сусідів до того, що бореться за нього. Або ж коливається і втрачає позиції та вагу в очах інших.
Поки на спільну заяву послів Ізраїлю та Польщі відреагували тільки окремі парламентарі – В’ятрович та Княжицький. Врешті ті, хто і до цього працював по цьому напрямку. Решта інституцій мовчать, що і не дуже-то дивує. На заяву Путіна по півдню України реагували так само “швидко”.
Посли Ізраїлю і Польщі висловилися проти відзначення пам‘яті Бандери , Мельника , Івана та Юрія Лип у Києві та Львові….
Gepostet von Mykola Kniazhytsky am Freitag, 3. Januar 2020
Новорічний Бандера та довгі вуха плєшивого карліка
Доїдайте вже неквапливо свій холодець… Це лонгрід про заяву послів Польщі та Ізраїлю щодо банера з Бандерою на стіні столичної мерії та трошки матчастини про те, що відбувається.
На першій світлині – пам’ятник прем’єр-міністру Польщі Юзефу Пілсудському (1926-1928 р.р.) у Варшаві. А на другій світлині – той самий пан Пілсудський приймає в себе німецького політика того часу – Йозефа Геббельса.
Три години тому Європейська правда повідомила, що посли Ізраїлю (Джоель Ліон) і Польщі (Бартош Ціхоцький) зробили спільну заяву щодо вчорашнього відзначення 111-річчя Степана Бандери. У заяві зокрема йдеться:
“До відома Львівської обласної ради та Київської міської державної адміністрації. З великим занепокоєнням та сумом ми зауважили, що представники влади різних рівнів України, зокрема Львівська обласна рада та Київська міська державна адміністрація, й досі відзначають історичні події та їхні постаті, які потрібно раз і назавжди засудити”.
Ми ж з вами не вчорашні, і прекрасно розуміємо, що посли держав, які представляють політичні інтереси свого керівництва, нічого просто так від “любові до мистецтва і похмільного натхнення” не роблять. А отже жорстка заява була точно узгоджена з певними політичними колами обох країн. Іншими словами, це позиція не послів, а держав.
Тепер розберемося з тим, що передувало такому кандібобєру зовнішньої політики?
За три дні до Нового року між Польщею та Кремлем розігралася ще одна зовнішньо-політична вистава, головним героєм якої, звичайно, був Володимир Путін.
Про це детально писали колеги з UA Черговий.
Якщо коротко, він звинуватив Польщу у антисемітизмі, співпраці з Гітлером та майже у причетності до Холокосту. Чому? Поляки разом з американцями вальнули путінський проект NordStream 2, коли ще до санкцій створювали бюрократичні проблеми та гальмували будівництво російської труби.
“Польська екологічна організація” направила скаргу на рішення Датського енергетичного агентства, яке дало дозвіл на будівництво проекту “Північний потік-2” у виключній економічній зоні. Про це я писав на “Петр и Мазепа”.
Матеуш Моравецький опублікував свою контрзаяву на слова Путіна, однак на дипломатичній мові такий хід з боку Варшави означав – “нам це дуже не подобається, але ворогувати з Москвою нам зараз не хочеться”…
Адже, якби Варшава реально хотіла дати жорстку відсіч звинуваченням у співпраці з Гітлером, які висловив Путін, то відповідь була б опублікована за підписом Анджея Дуди (як від президента – президенту). Все ж таки прем’єр – це не найвищий рівень представництва.
Не треба також тішити себе ілюзіями, що увесь польський політичний істеблішмент на 100% є антикремлівським. Як би там не було, а боротися з таким моцним ворогом – то нехай буде проблема України. “А ми поки що тут натівську бригаду розмістимо…” 🙂
А отже увагу аудиторії слід відвернути від взаємних образ Путіна-Моравецького на щось більш емоційне і менш конструктивне… Як же добре, що для цього завжди є діяльність ВО “Свобода”!
Справа в тому, що заяви послів містять в собі одну маленьку маніпуляцію! КМДА, яка була згадана у заяві, жодного відношення до вивішування банеру з Бандерою не мала. Про це декілька разів в коментарях на Фейсбук заявили представники “Свободи” та “Соколу”, які і були організаторами заходів. Депутати Київради від цих організацій і вивісили банер, бо мають доступ до кабінетів будівлі КМДА як депутати.
Натомість посли (які безперечно знали про цю різницю) вирішили “округлити”.
Не слід забувати і про те, що вісь Вашингтон-Варшава-Ієрусалим має неабияку міцність та працює як камертон. Якщо з одного боку щось вдарило, то з іншого – задзвонило. Як тут не згадати обурені твіти Руді Джуліані останніх тижнів, в яких він намагається переконати, що він більший єврей аніж Сорос. Паралельно також використовуючи наративи боротьби з антисемітизмом у своїй риториці.
Мені достеменно не відомо, що ж стало головною причиною такого публічного зовнішньополітичного демаршу, але боюся, що Степан Андрійович тут великої ролі не грає… Як завжди, все набагато прозаїчніше, але трошки складніше.
Ну, і не виключено, що хтось у Варшаві сприйняв слова президента України про “не має значення який пам’ятник” як обіцянку встановити пам’ятник Бандері напроти Бесарабки… Адже вільне місце там є. А Пілсудський у Варшаві стоїть уже давно 🙂
Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна сказати, що заява послів розрахована на гучну і обурену реакцію українського суспільства, щоб максимально віддалити Україну від потенційних партнерів. Я вважаю, що чим менше ми будемо реагувати на слова послів, тим краще буде всім!
Фото на заставці © Pavlo Bagmut/ Ukrinform / Barcroft Media
