Давайте перевернем страницу, или Два мнения о поиске союзников
Я сейчас хочу обратиться к тем, кого пугает происходящее в стране. К тем, кто, как и я сам, связывает это с результатами прошедших выборов.
Да, я понимаю, что страшно, безумно обидно и кажется совершенно несправедливым. Что многие отдали ради того, чтобы чуть-чуть отползти от края, намного больше меня. Я понимаю, что эмоции захлестывают.
Но давайте поймем, что для нас важнее. Как регулярно спрашивают семейные психологи “Ты хочешь быть правым или счастливым?” Мы хотим найти способ остановить происходящее и не дать сдать страну? Или нам важнее продемонстрировать собственную правоту и провидческие способности (хотя какое уж тут провидение..) и добиться сатисфакции?
Ведь в большинстве своем, вы ответственные люди. Умеющие при необходимости собирать жопу в кулак и действовать ради цели, а не от страха или гнева. Вы же доказали, что умеете ставить интересы страны выше своего психологического комфорта. Что позиция жертвы не является вашей раковиной психологического спасения. Что вы умеете быть субъектом, а не объектом.
ТАК КАКОГО, БЛЯДЬ, ХЕРА ВЫ ПОСТОЯННО СЕЙЧАС ЗАДРАЧИВАЕТЕ ГОЛОСОВАВШИХ ЗА ЗЕЛЕНСКОГО И СН?!
Вы понимаете, что добиться таким поведением можете только прямо противоположного вашим, вернее, нашим общим целям? Что в силу совершенно очевидных психологических механизмов вы таким стилем общения только провоцируете становиться на его защиту? Это же не высоты полета психологической мысли. Ну сложите уже с третьей попытки два и два в уме. Именно этими постоянными нападками на избирателей Зеленского вы вынуждаете их доказывать свою правоту, то есть защищать проводимую политику.
Все. Уже свершилось. У нас та власть, которую имеем. Которая ставит под сомнение многое из того, что удалось достичь или хотя бы удержать с начала войны. Ковыряние в причинах ничего не даст. А вот союзники нужны, союзников не хватает очень. По фигу уже сейчас, кто как голосовал, кто за что агитировал. Это уже случилось.
Пожалуйста. Очень всех прошу. Давайте сконцентрируемся не на обсуждении действий наших сограждан, допустивших ошибку на выборах. Давайте сконцентрируемся на том, чтобы расширить количество людей, готовых противостоять реваншу. Готовых защищать страну от сдачи национальных интересов.
А для этого, как смешно не прозвучит, нужно немногое. Достаточно перестать выкапывать стюардессу. Достаточно поставить внутренний запрет на обсуждение причин и перейти к поиску решений. К обсуждению и разъяснению того, чем чреваты те или иные шаги властей. К выработке совместной стратегии противодействия наиболее опасным шагам власти.
Я слышал много объяснений того, почему важно сейчас указать на ошибки избирателей. И все они, по моему глубокому убеждению, абсолютно несостоятельны. Это не объяснения, а рационализация собственного иррационального поведения.
Потому еще раз прошу всех. Давайте перевернем страницу. Давайте разбирать шаги властей и свои, обсуждать риски и способы их избежать, вместе искать возможность влиять на власти. Сейчас уже удалось многое. Удалось работать вместе людям и организациям, обычно на дух друг друга не переваривающим. Партиям, имеющим противоположное видение по подавляющему большинству вопросов. Но боюсь, этих сил не хватит для того, чтобы предотвратить самое опасное. Нам жизненно важны союзники из числа тех, кто голосовал иначе. Так давайте стараться не отталкивать их, а привлекать к общей работе по достижению наших общих целей!
Багато чого пояснюється простим фактом: Зє Пороха ненавидить. Ця ненависть відверта і люта, до білих очей. Немає сенсу виясняти, хто саме його так накрутив, це була спільнотворча робота. Перші особи держав часто грішать довір’ям до власної пропаганди, проте нам дістався ще гірший варіант – країну очолила людина, яка взагалі нічого іншого, окрім професійно викривленої картини сьогодення останніми роками не споживала. Розумієте, людина іншого не бачила, бо до того роками не цікавилася політикою, а коли вимушено розбиратися у подіях почала, фактично знаходилась у самому серці пропагандистської кузні. Може, був би він розумніший, то докопався б до інших версій, але то була б інша історія. Я б сказала, що це своєрідний ефект імпринтингу. Він настільки сильний, що я не впевнена, що його взагалі можна якось порушити.
Ця ненависть трансформувалась у логіку його дій “Хоч гірше, аби інше”. Тому з таким сумлінням та наснагою вщент руйнується все, що було створено самим Порохом, за підтримки чи при схваленні Пороха, навіть просто за каденції Пороха. Ненависть така сильна, що всі дії Пороха Зє пояснює собі виключно негативними мотивами: бо наживався, бо не бажав, бо не мав політичної волі, бо перебував у змові тощо. Тому й повністю відсутня політична спадкоємність у будь-якому вигляді. Я думаю, вони як президенти, між якими відбувається передача влади, і не спілкувалися жодного разу. Зє просто відкидає все, що за замовчуванням виходить від Порошенка. Зє навіть не дав шансу ПП пояснити свої мотиви та рішення. Він жодним чином не визнає, що проблеми, з якими він стикається зараз, в тому чи іншому вигляді були і у попередника. Той же куций кадровий резерв, та ж професійна недолугість виконавців, та ж корумпованість цілих структур, та ж обмеженість ресурсів, різнонаправленість інтересів груп впливу тощо.
В Зє дуже лінійне мислення: Порох був поганий і хотів країні поганого, отже, його ненавидять саме за це, а Зє ж хороший і хоче країні доброго, тому його мусять всі любити.
Через це Зє не розуміє наших дій. Він просто не може уявити щирості мотивації десятків тисяч людей, які виходять проти його дій, окрім “проплаченості”. Це ж так зручно пояснювати собі. Ще й шептуни роботу роблять.
До того ж, як не дивно, він ентузіаст. Дурноголовий, неосвічений, емоційний, досить харизматичний, проте легкокерований та довірливий ентузіаст. Ініціативний дурник при майже необмеженій владі, яким грають досвідчені зубасті акули з власними корисливими цілями. Ентузіаст, що зумів “зарядити” таких же неосвічених та довірливих громадян вірою в абстрактне “краще”.
І я не згодна з тим, що ми якось не так за ПП закликали. То все пусте і марне. Ми були приречені на такий сценарій.
Не згодна з тими, хто каже, що досить тим 73% докоряти, треба разом вибиратися. Це не спрацює, поки їх не жахне. Та навіяна віра все ще міцна та непохитна, навіть всупереч тому, що бачать їх власні очі. Вона була ірраціональною з самого початку, чому ви дивуєтеся, що вона й досі така?
Ми нічого не зробимо, поки їх віра не обрушиться. А вони тільки-но почали підозрювати, що таки щось йде не за планом.
На фото: 2 октября 2019 г. в Харькове напротив здания ОГА, возле палатки «Все для победы» состоялся пикет «Нет капитуляции».
