Хто винний у призначеннях?

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Давно хочу поділитися з вами спостереженням. Згідно заяв прихильників президента Зеленського та хейтерів п’ятого президента Порошенка, стає очевидно, що Україна не може висувати претензій Росії за анафему і паплюження гетьмана Мазепи, а з ним – за всі прояви бузувірства, що їх здійснила в Україні армія царя Петра І. Чому запитаєте ви? А тому, що відтепер у ватників з’явився залізобетонний аргумент в суперечці – Мазепа сам винний в тому, що сталося під час Українського походу шведського війська Карла ХІІ. Як? Дивіться самі.

Петро І в своїх діях в Україні перед козаками завжди апелював власне до української влади – до старшини гетьмана Скоропадського. А хто такий був гетьман Іван Скоропадський? А він був генеральним бунчужним, генеральним осавулом і Стародубським полковником, при чому на всі три посади його призначив гетьман Мазепа. Призначені Мазепою були також полковники Полуботок, Танський та Левенець, які опинилися на боці Скоропадського (читай – Петра). Призначений Мазепою був полковник Галаган, який перебіг до Петра І та допомагав росіянам нищити Чортомлицьку Запорізьку Січ.

Всіх їх і ще чимало старшини призначив Іван Мазепа. Всі згадані опинилися на боці Москви. Проти Мазепи. Які претензії до Москви? Скажете, було чимало старшин, які Мазепу не покинули і залишилися вірні йому навіть на еміграції, як полковник Мирович? А було й чимало тих, хто після смерті Мазепи скористався пропозицією Москви повернутися і покаятися царям – як полковники Малама і Горленко. Призначав їх всіх Мазепа. Тобто він сам винний?



Не здивуюся, якщо численні ненависники президента Порошенка цю тезу підхоплять з радістю.

Такий підхід можна застосовувати і щодо інших періодів історії нашої країни. От за цією ж логікою не може Україна висувати претензії з приводу знищення УНР більшовицькою Москвою. Чому? А які можуть бути претензії, якщо чимало діячів періоду УНР опинилися на службі у більшовицькому СРСР?

Перелічувати можна до безкінечності. В СРСР працював колишній голова Центральної Ради Михайло Грушевський. На службі в СРСР перебував колишній командир Гайдамацької бригади Омелян Волох. Чого там говорити? На службі в Червоній армії опинилися легендарні командири Січових стрільців Осип Букшований та Григорій Коссак. Двічі керівник УНР Володимир Винниченко ледь не став заступником голови Раднаркому УРСР, а коли не став – йому дали вільно виїхати на еміграцію (певно, єдиному серед лідерів сил, які воювали проти більшовиків із зброєю в руках). Колишні гайдамаки Довженко та Сосюра стали майстрами в області кіно і літератури відповідно, а колишній «запорожець» Остап Вишня – відомим радянським сатириком… І хто їх всіх призначав на посади в уряді та в армії УНР? Які претензії до червоних, якщо стільки українських діячів опинилося в їхніх лавах після їхньої перемоги?

А ще за цією ж логікою Голодомор… Хоча, стоп. Про те, що в Голодоморі винні самі українці, бо УРСР в той період очолювали і, відтак, на місцях Голодомор реалізовували українці-комуністи, Москва і так уже горлає багато років. Виходить, права Москва? Ну, якщо в рішеннях суддів, прокурорів і працівників НАБУ та ДБР винний Порошенко (тому що «недореформував»), то чим інші періоди історії «не такі»?

А тим, що твердження, ніби Порошенко винний у тому, що колишні службовці часів його президентства тепер кинулися виносити скандальні вироки та діяти на користь нової влади, – звичайна маніпуляція. Це – типовий прийом «він винний тому, що не ідеальний», який Москва застосовує ще з часів Івана Грозного. Ґрунтується ця маніпуляція на тому, ніби правильне призначення на відповідальну посаду – це призначення особи, яка є такою собі сумішшю буддійського пустельника із самураєм, яка завжди приймає рішення тільки зважено, яка не бажає взагалі нічого особисто для себе, а в разі програшу того, хто його призначив, ця особа мусить лишатися йому вірною аж до ритуального сепуку. Насправді ж таких чиновників просто не існує та існувати не може.

Людьми керують пристрасті. Людям властиво хотіти побутових благ. Люди прагнуть робити кар’єру. Люди зраджують нарешті. Історія знає безліч випадків, коли «мінялися царі та не мінялися псарі». В уряді Аденауера у Німеччині не бракувало колишній чиновників гітлерівського рейху – уявіть, ким вважали їх ідейні нацисти? Як було бачити там колишніх наці не менш ідейним антифашистам? Але це – життя. Це – живі люди з їхніми вадами. Об людську сутність розбиваються будь-які проекти ідеалістів, романтичних або лицемірних – не принципово.

І так. Хейтерам п’ятого президента Порошенка так само ще доведеться почути на адресу своїх обранців те саме. «Вони їх призначили – вони винні в їхніх рішеннях». Доведеться чути. Доведеться гризти лікті. Історія – свідок.

Поділитися:
Share

Share