Ліки та гени

(тези)

1) Представники різних рас (популяцій) лише статистично відрізняються на різних рівнях (анатомічно, фізіологічно біохімічно).

2) Доказова медицина, на відміну від усілякої псевдонародної та псевдонаукової дурні, оперує ймовірностями. Коли ставиться діагноз, то поєднання певних діагностичних ознак не вказує на конкретну хворобу, а лише на розподіл ймовірності між різними хворобами. Коли обираються ліки (тактика лікування), то ми не маємо стовідсотково гарантованих наслідків – ми маємо лише ймовірності терапевтичних і побічних ефектів.

3) Усілякий фактор, який впливає на розподіл ймовірностей наслідків лікування, має бути врахований під час обрання тактики лікування. Найчастіше це вік, стать, сімейна історія, перенесені та супутні хвороби…

4) Належність до певної раси також може вказувати на зміну такої ймовірності. Наприклад, серед вихідців із Центральної та Південної Африки людей зі зміненим вуглеводневим обміном (схильність до цукрового діабету) більше ніж серед інших. Серед вихідців із Північної Європи, що живуть в тропіках, ризики раку шкіри вищі ніж у аборигенного населення. Народи Півночі легше переносять низьку кількість вітамінів у їжі та велику кількість жиру та білку. Серед жителів тропіків відсоток хворих на серповидноклітинну анемію відчутно вищий…

5) Отже, якщо перед нами альтернатива вибору ліків чи тактики лікування, то расова належність (так само як вік, сімейна історія, стать тощо) важливі. Це не стосується протоколів, де така альтернатива не передбачена. Наприклад, якщо є альтернативні ліки, де вказано, що ймовірність шкідливого впливу на підшлункову чи на печінку вища, то для представника негроїдної раси їх краще замінити на інші.

І головне. Українці – це не раса. Вони належать здебільшого до трьох різних популяцій (рас) людини. При цьому досить споріднених і сильно метисизованих. Тому такі коливання в виборі ліків повинні застосовуватися не для громадян України в цілому, а для конкретних представників певних рас.