Безневинно звинувачений

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

У день тиші поговоримо про вічне – про історію. Про те, які приклади для нас вона має.

Ситуація, коли політичного діяча об’являють корупціонером і звинувачують у кричущих злочинах… Історія знає безліч таких випадків. І, як завжди, історія вчить лише тому, що нічому не вчить.

Влітку 1709 р., коли Стокгольму досягла вістка про поразку у Полтавській битві, розлючений натовп кинувся громити будинок першого міністра Швеції графа Карла Піпера. Чому? Бо хтось запустив чутку, що саме граф Піпер був винний у катастрофі. Як? Бо Полтавська битва ніби була програна тому, що Росія дуже велика, має безліч ресурсів, і тому воювати з нею саме собою було дурістю. Той факт, що до Полтави Петро І програв практично всі битви Карлу ХІІ, всі чомусь позабули. Але до чого там був граф Піпер?



А справа в тому, що саме йому закинули, ніби він підбив короля Карла ХІІ йти на Росію. Паралельно з Північною війною, в Європі гриміла інша війна – між Британією та Францією. Франція – традиційний союзник Швеції. Після перемоги шведів під Нарвою і захоплення ними Польщі страшним сном британської політики був похід шведів на допомогу Франції. Аби дізнатися про плани Карла ХІІ, до ставки короля з Британії прибув герцог Мальборо. І от поголос стверджував, ніби Мальборо дав Піперу хабара, аби шведи замість Європи рушили в Україну.

Версія смішна, якщо згадати, що царем Петром І були захопленні шведські території Естляндія і Інгерманландія (нинішні Естонія і Ленінградська область РФ). Карл ХІІ не міг рушити ні в яку Європу, не звільнивши власних територій. Чому ж народ так просто повірив у таку мульку? А тому, що граф Піпер мав страшний гріх – він був багатий. І нікого не цікавило, що всі свої маєтки Піпер отримав як нагороду за службу від королів Карла ХІ і його сина Карла ХІІ. Ніхто не згадував, що графиня Христина Піпер (дружина міністра) походила з родини заможних стокгольмських купців, і тому за нею дали чималий посаг. Плюс – в той час, коли її чоловік перебував у військових походах разом з королем, графиня Христина Піпер не тринькала гроші на балах, а ефективно керувала маєтками родини і, що називається, «інвестувала у промисловість». Звідти й багатство. Але натовп сказав – хабарник, значить хабарник.

Було забуте, що саме граф Піпер забезпечував всю дипломатичну частину походів короля Карла ХІІ. Було забуте, що саме граф Карл організував укладання Травендельської угоди, і тим ще на початку війни вивів з числа союзників Росії королівство Данії-Норвегії (тоді одна держава). Було забуте, що саме перший міністр Швеції забезпечив нейтралітет у війні Пруссії та інших сусідніх держав. Було забуте те, що саме граф Піпер керував операцією з заміни польського короля Августа на шведського прибічника Лещінського. Забуте було й те, що граф Піпер пройшов всі походи у польовій канцелярії короля Карла ХІІ і під Полтавою сам потрапив у полон. Все – марно. Натовп прийшов не до палацу короля Карла ХІІ і не до будинку фельдмаршала Ренскольда (який командував шведами у Полтавській битві). Натовп прийшов до будинку графа Піпера. Натовпу підказали.

Графиня Христина Піпер з дітьми мусила покинути Стокгольм і поїхати в свої маєтки в провінції. Якийсь час народ раював – винуватець був визначений, і лишалося лише покарати. Проте.

Невдовзі про «зраду» графа Піпера говорити стало незручно – у полоні перший міністр заходився опікуватися шведськими солдатами та офіцерами, які так само як він опинилися у пазурах Москви. У ті часи опікуватися полоненими мусили їхні власні держави. Шведський уряд регулярно не надсилав гроші, і граф Піпер, що називається, витрачав свої – після війни уряд Швеції залишився добряче винний графині Піпер. Звичка твердо відстоювати інтереси шведів довела графа Піпера до конфлікту з російським царем Петром І. У результаті, старого міністра кинули до каземату Шліссельбурзької фортеці, де він помер у 1716 р. Говорити про «зраду» стало ще більш незручно.

І вже великий Вольтер, пишучи «Історію Карла ХІІ», остаточно дійшов висновку, що байки про «англійський хабар графу Піперу» були звичайним наклепом, а всі дарунки герцога Мальборо звелися до… пари серег для графині Піпер. Хто запустив ту чутку? Очевидно, постарався хтось з політичних ворогів першого міністра.

Через сто років, оцінивши все зроблене першим міністром Піпером, історики назвали його «шведським Талейраном». Хоча за хронологією, як раз герцога Талейрана треба було називати «французьким Піпером».

На портретах – граф Карл Піпер і графиня Христина Піпер.

Поділитися:
Share

Share