Про “фасадні реформи” і про фасадність в цілому

Дуже часто приходиться чути словосполучення “фасадні реформи”. Дуже часто, мабуть найчастіше, таке словосполучення вживають представники Самопомочі.

В принципі, це й не дивно в часи, коли корупціонери і слуги олігархів називають себе антикорупціонерами і “боряться” з корупцією, коли невдахи, нероби і тлумки називають себе технократами і реформаторами.
Тому не дивно, що партія, яка є взірцем фасадності так часто вживає словосполучення “фасадні реформи”.



– можна, звичайно, з екранів своїх телевізійних каналів нести солодку лабуду про свою бурну “діяльність”

– можна прикриватись розвитком туризму, який стався всупереч, а не завдяки міській владі. Спитайте власників львівських кафе через скільки кіл пекла їм треба було пройти, щоб щось відкрити в старій частині міста

– можна пофарбувати старі фасади, намалювати логотип “Lviv open to the world”, геть забуваючи за технічний стан будинків з помальованими фасадами і про те, що з такими підходами значна частина з тих будинків через 10-20 років розсиплеться. Забуваючи, що перш ніж створювати Львів відкритий для світу, треба було б зробити його відкритим для львів’ян, створивши робочі місця, умови для розвитку бізнесу, каналізувавши ще не каналізовані райони міста. 21 століття, а “Lviv open to the world”, має неканалізовані райони.

– можна показувати свою релігійність біля церков, вбабахати мільйони гривень на пам’ятник Шептицькому, забуваючи, що школи, садки і лікарні потребують ремонту.

– можна замість залучення інвестицій і створення робочих місць, вставляти палки в колеса потенційним інвесторам вимагаючи плати за можливість працювати в місті.

– можна розказувати який ти реформатор і технократ, але за 3 роки так і не спромогтись освоїти гроші ЄБРР на будівництво трамваю на Сихів.

– можна говорити про те, який ти геніальний менеджер і управлінець, при тому так і не спромогтись знести незаконний базар на Санта-Барбарі. Та що ж там базар на Санта-Барбарі, коли “геніальний управлінець” з президентськими амбіціями, в самому центрі міста, відкритого для світу, позаду оперного театру, вже 10 років не може розігнати ту бл@дську стихійну торгівлю, де з газетки на землі продають продукти. Це позорисько с..ка.

Можна це все робити, але перефразовуючи вислів Лінкольна, який дуже любить цитувати самопоміч “Можна безкінечно довго дурити одну людину, можна недовго дурити багатьох людей, але не можна довго дурити весь народ”.. перефразовуючи цей вислів…

Можна, Андруша, настворювати віртуальних фасадів, можна розказувати який ти реформатор, християнин, технократ, продвінутий мер, можна настворювати віртуальних політичних проектів зі своїми тупими ляльками і з фасадними реформаторами, яких злити в перший же рік за “непослушаніє”, можна все це зробити…

….але настане один прекрасний момент і це все закінчиться, бо десь загориться “грибовицьке сміттєзвалище” і весь світ побачить, що всі твої “реформи”, Андруша, – клоака за фасадом “open to the world”, вся твоя “команда”, Андруша, це клоака з аферистів і бовдурів за фасадом реформаторства.

Share

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial