Веселунам, які малюють Савченко в образі Рембо
Веселунам, які малюють Савченко в образі Рембо і весело сміються: ха-ха-ха, міномети в центрі Києва і т.п.
Терористичний акт у вірменському парламенті, який стався 27 жовтня 1999 року. Група з п’яти озброєних людей у довгому верхньому одязі увірвалася в зал засідань Національних зборів Республіки Вірменія і відкрила вогонь по президії, де знаходилися і міністри (якраз був день уряду — так званий «день питань і відповідей»).
За кілька хвилин країна втратила прем’єр-міністра Вазґена Сарґсяна, спікера парламенту Карена Демірчяна і обох його заступників, міністра і трьох депутатів. Загалом загинуло вісім людей. Кількох поранених шпиталізували в лікарню у важкому стані.
Лідер нападників вигукував, що уряд «смокче кров народу».
Протягом кількох років слідства й судового процесу так і залишилася без відповіді низка питань, які цікавили суспільство: як нападники дістали акредитацію як журналісти державного телебачення, як пронесли стільки зброї в парламентську будівлю, які сили насправді стояли за нападниками.
Наслідком тих подій став зрив процесу мирного врегулювання з сусіднім Азербайджаном через Нагірний Карабах. Тоді все йшло до того, що вже через кілька тижнів сторони могли досягти якоїсь домовленості, що вкрай не влаштовувало Москву, яка була зацікавлена в нескінченному тліючому конфлікті в тому регіоні.
Після загибелі прем’єра Сарґсяна мирного врегулювання так і не сталося.
“Каждый народ хотя бы раз за свою историю должен довести до конца свою войну. Сильные мира сего сделали это в средние века, другие – позже, и каждый из них имеет достойное им место под этим солнцем…
… Мы любим в веках искать виновных, сейчас решать, кто виноват… Давайте, наконец, иметь смелость признаться, виновны мы все своей общей безответственностью и безалаберностью. Начиная с премьера и министров, кончая госслужащими и частными предпринимателями, бизнесменами, фермерами, горожанами, селянами…
Жаль будет все наши прекрасные достижения последних лет – восстановление независимой государственности, военные победы, зарождение демократии, международное признание и уважение…
Настало время остановиться и осмотреться. Куда мы идем? Какое государство хотим иметь? У кого воруем? Конечно, у наших потомков и нашего будущего.” © Вазген Саргсян
На фото (2012 р.) прем’єр–міністр Тигран Саргсян біля пам’ятника Вазґену Сарґсяну біля будинку-музею.
© Седрак Мкртчян
