Веселунам, які малюють Савченко в образі Рембо

Олександр Костюк
Костюк Олександр

Веселунам, які малюють Савченко в образі Рембо і весело сміються: ха-ха-ха, міномети в центрі Києва і т.п.

Терористичний акт у вірменському парламенті, який стався 27 жовтня 1999 року. Група з п’яти озброєних людей у довгому верхньому одязі увірвалася в зал засідань Національних зборів Республіки Вірменія і відкрила вогонь по президії, де знаходилися і міністри (якраз був день уряду — так званий «день питань і відповідей»).

За кілька хвилин країна втратила прем’єр-міністра Вазґена Сарґсяна, спікера парламенту Карена Демірчяна і обох його заступників, міністра і трьох депутатів. Загалом загинуло вісім людей. Кількох поранених шпиталізували в лікарню у важкому стані.



Лідер нападників вигукував, що уряд «смокче кров народу».

Протягом кількох років слідства й судового процесу так і залишилася без відповіді низка питань, які цікавили суспільство: як нападники дістали акредитацію як журналісти державного телебачення, як пронесли стільки зброї в парламентську будівлю, які сили насправді стояли за нападниками.

Наслідком тих подій став зрив процесу мирного врегулювання з сусіднім Азербайджаном через Нагірний Карабах. Тоді все йшло до того, що вже через кілька тижнів сторони могли досягти якоїсь домовленості, що вкрай не влаштовувало Москву, яка була зацікавлена в нескінченному тліючому конфлікті в тому регіоні.

Після загибелі прем’єра Сарґсяна мирного врегулювання так і не сталося.


Разработанный план дал сбой лишь на стадии, последовавшей после расстрела. Унаняну пришлось смириться с тем, что его призыв к согражданам «поддержать революцию» остался без ответа. Вопреки его ожиданиям, народ не одобрил попытку переворота, хотя и не испытывал особой любви к правителям.

 

 

 

“Каждый народ хотя бы раз за свою историю должен довести до конца свою войну. Сильные мира сего сделали это в средние века, другие – позже, и каждый из них имеет достойное им место под этим солнцем…

Мы любим в веках искать виновных, сейчас решать, кто виноват… Давайте, наконец, иметь смелость признаться, виновны мы все своей общей безответственностью и безалаберностью. Начиная с премьера и министров, кончая госслужащими и частными предпринимателями, бизнесменами, фермерами, горожанами, селянами…

Жаль будет все наши прекрасные достижения последних лет – восстановление независимой государственности, военные победы, зарождение демократии, международное признание и уважение…

Настало время остановиться и осмотреться. Куда мы идем? Какое государство хотим иметь? У кого воруем? Конечно, у наших потомков и нашего будущего.” © Вазген Саргсян

На фото (2012 р.) прем’єрміністр Тигран Саргсян біля пам’ятника Вазґену Сарґсяну біля будинку-музею.
© Седрак Мкртчян

Поділитися:
Share

Share