Насправді війна — не тільки людські жертви і не тільки втрата Україною значного економічного потенціалу (не кажучи вже про території). Нинішнє протистояння — це цивілізаційна битва, бо йдеться про те, куди попрямуємо, — повернемося в європейську домівку чи, як звично, поїдемо ешелонами у Сибір.
Информация про приезд Кирилла – это очередной прием гибридной войны, способ организовать новый виток межконфессионного противостояния, пометить свою каноническую территорию, попытка консолидировать пророссийских избирателей. Но для нас его попытка пролезть в Украину – очередное доказательство правильности переименования Московского патриархата и необходимости абсолютного и полного изгнания этих агентов влияния страны-агрессора на Украину.
Поки всі ці агенти ГРУ та ФСБ у рясах заявляють, що “церква має бути поза політикою”, “мизамір” ” громадянська війна”, десь чергова Антоніна передає свої шифровки з державними таємницями, використовуючи позивний “смиренна послушниця Іовіла або Фрісіпа” духовному своєму старцю Сімєону через якого-небудь трудніка Пантелеймона.
На околице посёлка Гнутово, посреди дороги в асфальте торчал хвостовик одной из ракет, которая вчера должна была нас убить, и четко указывал откуда же 24 января 2015 года в Мариуполь и его окрестности прилетала смерть, завернутая в сказки «про один народ»…
Довкола була есхатологія. Трупи просто неба – відповідна служба не справлялася. Гар. Кіптява. Розриви у дев’ятиповерхових будинках. Жінки, які рвуть на собі волосся, не як метафора, а реально. І тиша. І дивна тиша, що жахає. Наче всім собакам і птахам у цьому районі заборонили видавати звуки. Ні, ще були сирени, ще багато гоміну, але все це сприймалось за межами цієї тиші. Коротше кажучи, мій пуховик засмердівся.
Ведмедев снова посмотрел на портрет Сталина, наконец-то осушил стакан шмурдяка, занюхал рукавом пиджака и зло пробормотал: «Посмотрим, что ты запоёшь, вонючка пучеглазая, когда наши тридцатьчетвёрки возьмут Лондон»…
Улыбки наших ребят, их спокойствие и уверенность в том, что за их спинами вся Украина, – это ещё одна торпеда в борт вонючей кремлевской баржи с мухами. Я не люблю делать прогнозы, но в моей душе живёт уверенность в том, что ситуация с пиратским захватом украинских кораблей, – это тот кусок, которым Московия подавится. Два маленьких катера и один буксир потопят эту самую ржавую баржу с шишками и телегами, имя которой Московия!
13-го января 2015-го по трассе Мариуполь-Донецк, был обстрелян КПП в районе Волновахи… Тогда просто погибли люди. Обычные, мирные люди, которые ехали по своим делам. Самой младшей погибшей девочке было 14 лет. Не прощу – это слишком мало. Отомщу – это слишком громко. Нужно просто помолчать и вспомнить павших. И хорошенько себе понять, что война – не просто точка на карте, где сегодня кто-то снова умрёт. Умрёт, чтобы ты жил, чтобы я жила.
Переважна кількість проблем України – це не більше ніж дитячі хвороби, які для нас пропагандою намагаються подати як непереборні перешкоди існування держави. При цьому транслятори суцільного негативу та панічних настроїв свідомо розмивають головний здобуток останніх років – демонтаж тотальної залежності українських еліт від Кремля і, як наслідок, початок роботи щонайменше частини з них на національний інтерес.
Україна чітко довела – гратися у провокації можна удвох, і Україна Москву обіграти цілком здатна. Тепер Москва банально боїться, що наші влаштують нові й нові провокації, причому незалежно від того, хто буде винний, Москві ніхто не повірить.
Умные люди говорят, что высшей оценкой работы спецслужб, является незаметность самого процесса. Ну прошло то или другое знаменательное событие без
Перепрошую, буде довго. Ситуація навколо захоплення українських кораблів і моряків у Керченській протоці помалу прояснюється і дозволяє зробити висновки. Генеральна
Лучи зимнего, жадного на тепло и хорошее настроение солнца, украдкой выглядывали из-за плотной шторы. В спальне царил форменный бедлам. На
“…Вы когда умрете? — Это никому не известно и никого не касается! — Ну да, неизвестно, -подумаешь, бином Ньютона!” Булгаков.
Один френд ткнул меня носом в запись «Полный Альбац: Война будет?» на Эхо Москвы, мол, послушай, зацени. Я заценила, да.
