Я хочу розповісти вам про свого пуховика
У 2009 році в мене з’явився пуховик. Звичайнісінький такий пуховик made in China, але не так щоб аж геть глибокий Китай. Якісний. Глянцевий. З модними кишенями. Пух не вилазив назовні. Для моєї, зовсім не як у танцівника фламенко, статури – сидів просто чудово. Фурнітура вогонь. Не важкий, затишний, у кріслі не задирався. Був придбаний за 1100 гривень за от тим самим курсом 8 гривень за долар США.
26 січня 2015 року я його викинув. Бачте як воно вийшло, дім моїх батьків знаходиться майже на Восточному. І одразу після обстрілу російськими градами, ми з другом пішли туди. Фактично, мій пуховик опинився там за 20 хвилин після другої касети градів. І він просотався запахом пластика, що горить.
Ви колись замислювалися, скільки пластика оточує нас у повсякденному житті? Уявіть, що ви йдете своєю вулицею, а довкола все горить. МАФи. Вітрини. Зупинки. Сітілайти. Вивіски на будинках. Зовнішня реклама на ринку. Машини. Тютюнові кіоски. Горить усе. А дев’ятиповерхівки без вікон і з посіченим тиньком. Просто по всій вулиці. Ми пройшли практично по всьому периметру обстрілів.
Довкола була есхатологія. Трупи просто неба – відповідна служба не справлялася. Гар. Кіптява. Розриви у дев’ятиповерхових (див. фото) будинках зі східного боку. Жінки, які рвуть на собі волосся, не як метафора, а реально. І тиша. І дивна тиша, що жахає. Наче всім собакам і птахам у цьому районі заборонили видавати звуки. Наче їм усім стало цікаво як справи у homo sapiens. Ні, ще були сирени, ще багато гоміну, але все це сприймалось за межами цієї тиші.
Коротше кажучи, мій пуховик засмердівся. І природа цього смороду була геть не «шашличною», аж ніяк. Це був стійкий, незнищенний запах згорілої пластмаси. Синестезія, трясця б її не вхопила.
Вдих – картинка мертвого чоловіка без ноги. Вдих – й іржава кров на асфальті. Вдих – і машини, що палають на тлі трупів. Я не витримав. Я викинув.
Коли вам хтось втирає про компроміс і «домовитися», то ви, будь ласка, пам’ятайте ще про одне. У червні 2015 року я брав участь у волонтерському проекті канадійців з обклеювання дорогою, противибуховою плівкою цивільних об’єктів у Маріуполі. Для своїх відеозвітів канадійці обрали формат відеоінтерв’ю. А я, як синхроніст, перекладав за камерою. Так ось.
Одна завідувачка дитячим садочком на Восточному повідомила про таке: робітники «Азовсталі» приїхали допомагати розбирати руйнування. Саме до цього садочка, до харчоблока (капець, архаїзм) влетіла градина. Відтак робітники вивезли 15 контейнерів битого скла. 15 контейнерів. Битого скла.
Я був там. Я бачив посічені склом стіни у групах. І якби окупанти ввалили по Восточному не в субботу о 9:15 ранку, але у п’ятницю, це були б 15 контейнерів палючої, червоної гіркоти.
Подивіться на фото. І не забувайте, хто ворог і де він знаходиться.
