Народ окончательно разделился. В одном стане смотрят вперёд и готовят тризуб для Спасской башни Кремля. А в другом лагере никуда не смотрят. Некогда. Они думают о том, если к IT-принтеру подключить велосипед Голобородько и на раму изолентой накрутить блокчейнов, то будет ли довольна бабушка? И от того, чей выбор будет определяющим, и зависит дальнейший путь Украины. Всей…
У нас, звичайно, “найгірша в світі економіка”, “реформи не працюють”, “корупція як ніде”, “справи гірше нема куди”. Так казати – найлегший шлях для багатьох “політиків” підтримувати меншовартість невимогливого електората, триматися на хвилі оманливої “турботи про народ”, критикувати всіх, хто тягне реальну лямку, виправдовувати свою бездіяльність при владі та одночасно чомусь бути мільйонерами в “тотальному зубожінні”.
Проблема в тому, що не дивлячись на розв’язану війну та очевидну різнорівневу (економічну, інформаційну) агресію ми продовжуємо бачити в них меншу загрозу, ніж вони вбачають її в нас. Витримати цей тиск симбіозу ворожих зусиль зі зневірою частини українських громадян, підтримати прошарок нової дієвої національної еліти, виробити антитіла до інформаційної навали – і стане головним завданням нашого суспільства на найближчий час.
Переважна кількість проблем України – це не більше ніж дитячі хвороби, які для нас пропагандою намагаються подати як непереборні перешкоди існування держави. При цьому транслятори суцільного негативу та панічних настроїв свідомо розмивають головний здобуток останніх років – демонтаж тотальної залежності українських еліт від Кремля і, як наслідок, початок роботи щонайменше частини з них на національний інтерес.
