Немає ніякої “української поразки”
Переважна кількість проблем України – це не більше ніж дитячі хвороби, які для нас пропагандою намагаються подати як непереборні перешкоди існування держави.
При цьому транслятори суцільного негативу та панічних настроїв свідомо розмивають головний здобуток останніх років – демонтаж тотальної залежності українських еліт від Кремля і, як наслідок, початок роботи щонайменше частини з них на національний інтерес.
Не могло бути сильної української армії та здорових силових структур за умови погодження наших генералів у Москві, таких як міністри Єжель та Могільов.
Не могло існувати енергетичної безпеки на газпромівській голці з поїздками прем’єра Тимошенко за кабальним договором та ціною газу в $450.
Не було шансів на модернізацію економіки при штучній орієнтації лише на російські ринки під пильним оком нєзабвєнного Пахло-Азарова.
Не могло формуватися громадянське суспільство при повзучій московській анексії інформаційного та освітнього простору під наглядом міністра Табачніка.
Хіба наші сьогоднішні виклики страшніші за той тотальний морок?
Хіба Майдан не зумів нанести смертельного удару старій системі?
Хіба Україна не демонструє зримий поступ до інтеграції з цивілізованим світом?
Навіть в умовах війни з РФ, яка її і розв’язала з метою сповільнити ці зміни. Правда, у відповідь отримала український опір, санкції та суттєві економічні проблеми, зі збільшенням пенсійного віку та забороною демонстрації на вуличних табло курсу свого нещасного рубля – тому сфокусувалася на інших методах впливу на непокірний Київ.
Чекісти розуміють, що можна подолати бідність, мінімізувати корупцію, модернізувати економіку, провести реформи, все це вимагає відносно невеликого часу, але зламану волю швидко відновити неможливо, це справа цілих поколінь – звідси така істерична глобальна атака на нашу свідомість. Їм за будь-яку ціну треба прибрати від влади проукраїнських політиків та управлінців, замінивши їх фріками.
Найгірше, що в цій грі вони знайшли собі союзників не лише серед традиційних проросійських політиків, але й серед “нових ліц”, нерозбірливих журналістів та грантоїдів, змімікрувавших “антикорупціонерів”, безпринципних “патріотів” тощо.
Маркер такого симбіозу дуже простий – приниження всього українського та співпадіння антидержавних заяв типу “українські військові будуть вриватися до ваших домівок”, “прінімаєт со всєх сторон”, “ЗСУ на Донбасі незаконно” та вічне більшовицьке гасло про “зубожіння” без будь-якого натяку на конкретні кроки з його подолання.
Іспит на розуміння цього в 2019 році перед українським народом вчергове поставить безпристрасна історія, і ми побачимо, якого рівня сягнуло громадянське суспільство.
А тим часом Україні продовжує надходити макроекономічна допомога, українська економіка зростає завдяки подальшій інтеграції з ЄС, резерви досягли довоєнного рівня, більше 2 млн людей скористалися безвізом, США обіцяють нові військові поставки та нові санкції для РФ.
Післязавтра отримаємо Томос.
Немає ніякої “української поразки”, її вигадали в російському генштабі.
