Проспект Мотороли

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Харківська міська рада прийняла рішення про перейменування проспекту генерала Григоренка на проспект маршала Жукова, тобто повернула проспекту назву, яку той носив до декомунізації. За відповідне рішення проголосували 59 депутатів, проти – 13. У зв’язку з цією ситуацією варто зробити кілька зауважень.

Те, що проспект заходилися перейменовувати саме на ім’я радянського маршала Жукова, – це чистої води політична декларація проросійських сил в керівництві міста Харків. Історичного підґрунтя це перейменування не має. Маршал Жуков не брав участь у звільненні Харкова від нацистської окупації. У звільненні Харкова у серпні 1943 р. брали участь війська Степового фронту маршала Конева, Воронезького фронту генерала Ватутіна і Південно-Західного фронту генерала Малиновського. Координував дії фронтів маршал Василевський. Очевидно, якби йшлося про перейменування проспекту на ім’я маршалів Конева, Малиновського або Василевського, такого ажіотажу це рішення не мало б.

Натомість. Маршал Жуков – один з найжорстокіших м’ясників сталінського СРСР. Від «геніального полководця Жукова» каменя на камені не лишають мемуари маршалів Василевського, Рокоссовського, Єременка і багатьох інших. Не менш виразні відгуки про Жукова залишили і солдати – очевидці тих подій.



«Той, хто «до Жукова добереться», і буде істинним російським письменником, а не «спадкоємцем». Ох, який це викормиш «отця і учителя»! Який браконьєр російського народу. Він і товариш Сталін спалили у вогні війни російський народ і Росію. От з цього важкого звинувачення і треба починати розмову про війну, тоді й буде правда, але нам до неї не дожити», – Віктор Астаф’єв, письменник, ветеран-фронтовик.

Навіщо називати проспект іменем такого маршала?

Відповідь очевидна. Маршал Жуков наразі – знакова фігура в російських пропагандистських байках класу «дєди ваєвалі». Ніжна турбота більшості харківських депутатів про проспект маршала Жукова – не випадкова. Це – свого роду дуля Києву «у вас, мовляв, є проспекти Бандери і Шухевича, а ми вам у відповідь – проспект Жукова». Ініціатор цієї демонстрації відомий – міський голова Харкова Геннадій Кернес, який нині рветься до Верховної Ради і грає на настроях «ватного» електорату.

Тут віщую запитання – а чого, мовляв, міського голову не посадили за президента Порошенка? Вже втомився пояснювати, що, так, адвокати в Україні мають безліч засобів тягнути судову справу, і що, в разі уходу з посади мера Кернеса, з великою долею вірогідності мером Харкова стане хтось з одіозних харківських «регіоналів», які зразу заходяться влаштовувати в місті проросійські шабаші. Проте. За президента Порошенка мер Кернес сидів тихо мов миша під мітлою і старанно виконував все, що радили з Києва – декомунізацію, децентралізацію, квоти на українську тощо. А от за чинного президента мер Кернес помітно знахабнів. Чому? Власне, через нечітку і безвольну реакцію центральної влади на свої дії.

Адміністрація президента Зеленського наміри харківського голови помітила і відреагувала. Але як відреагувала?! Прес-секретар президента Юлія Мендель нагадала, що закон про декомунізацію передбачає знесення пам’ятників радянським діячам, але одночасно там є винятки щодо діячів, які сприяли деокупації України від нацистів. За її словами, мер Харкова мусив взяти на себе відповідальність як головний арбітр, а не ставати на чиюсь сторону. Тобто центральна влада закликала бути арбітром того, хто ситуацію, власне, створив.

На посну і розслаблену заяву АП, пролунав жорсткий рик харківського мера:

«І раз я, як Харківський міський голова, повинен стати арбітром у цьому питанні – повідомляю: … Питання про перейменування проспекту імені маршала Григоренка на проспект імені маршала Жукова буде винесено на найближчу сесію Харківської міської ради, що відповідає українському законодавству. І там воно буде вирішене депутатами, яким харків’яни делегували право від їх імені ухвалювати ті або інші рішення».

Як бачимо, слова свого харківській мер дотримав.

Наразі з ситуацією розбирається Мін’юст. Від президента Зеленського реакції не помітно. Що й не дивно – ще під час президентських виборів Центр Разумкова повідомив, що патріотично налаштовані виборці складають лише половину електорату Зеленського, ще половина – ті, хто тяжіє до Москви і символіки «Рускава міра». Партія «Слуга народу» вочевидь наразі силиться залучити до себе їх всіх. Проте.

Відверто квола реакція АП на свавілля харківської міськради по-факту надала їй карт-бланш діяти на власний розсуд. Відтак виникає питання – а от якщо завтра так само, через петицію громадян і рішення міськради, в якомусь з українських міст з’являться вулиці Гіві та Мотороли, адміністрація президента теж буде місцевій владі радити «виступити арбітром»? Що їм завадить? Нереально, кажете? Я от ще пару місяців тому думав, що в Україні повернення проспекту імені бузувіра Жукова нереальне. А бачте, що робиться?


Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Жуков завжди воював до останнього солдата.
Цінувався Сталіним через свою неймовірну жорстокість та абсолютну байдужість до кількості загублених життів.

У вже вирішеній кампанії поклав більше 100 тисяч своїх людей на штурмі Берліна, аби догодити керівництву до Пєрвомаю-45.

Став співавтором міфу про “нєготовность совєтского союза к войнє”, примудрившись у мемуарах в частині перебування на посаді Начальника Генштабу не розмістити жодної карти та видавати 21 тисячу радянських танків величиною меншою за 3,5 тисячі німецьких.

В тих же мемуарах жодним словом не згадав про штрафбати, ніби там і не люди воювали.

Згодом прогнав десятки тисяч молодих хлопців через епіцентр ядерного вибуху на “навчаннях”.

Все це не військова таємниця – невеличкі штрихи доведених фактів, які можна перевірити.

Звичайно, “товаріщ Жюков” – кумір сучасного військово-політичного керівництва РФ, вони зробили з нього символ “рускоґо міра”, бо їх споріднює прагнення перетворювати маси людей в худобу.

Тепер частина української “еліти” надихається цими прикладами і знову підсовує нам спільного героя з тими, хто нас вбиває останні п’ять років, та ще й у Харкові, місті яке ледь не розділило долю Донецька.
Явно ж хочуть “повторіть”, і повернення кривавих імен на вулиці українських міст – це тільки початок.
А суспільство в’яленько реагує – “хуже нє будєт”тм.

Звідки. Цей. Мазохізм.

Поділитися:
Share

Share