Кому та про що сигналізує веселий дідусь Беня

Є такі вороги, яких не потрібно довго аналізувати, щоб випадково не приписувати їм більш складних мотивацій, ніж вони можуть собі дозволити.

А є такі вороги, яких неможливо переоцінити, тому що вони все одно складніше, швидше та непередбачуваніше, ніж ми зможемо проаналізувати в межах нашого інформаційного потоку.

І от Ігор Валерійович Коломойський – саме такий ворог.

З того, що я можу наразі оцінювати, заявою про дефолт ІВК досягає одразу декількох цілей.

Публікація в Financial Times означає, що першочерговим адресатом меседжу є не ми з вами, а, власне, США, його фінансовий та політичний істеблішмент. Сигнал, який, до речі, подає їм не просто веселий дідусь з Ізраїлю, а найвпливовіша на дану хвилину людина в Україні. Тому що, незважаючи на рекомендації Курта Волкера, фамілія голови АП все ще Богдан. І в Білому Домі, Конгресі та МВФ це знають.

Що означає цей сигнал? Багато чого.

По-перше, це ВЖЕ вдарило по інвестиційній привабливості України. Фактично, це сигнал від терориста, який захопив заручника і погрожує відрізати йому руку. Нічого особистого, але якщо ви людина, яка на це зараз дивиться, навряд чи ви будете пропонувати заручнику разом з вами записатися в гурток з плавання. Бо навіть якщо заручник погодиться, є ризик, що плавати йому доведеться вже без рук. Рятувати його – не ваша справа, тому ви, ймовірно, пошукаєте іншого партнера для плавання. Такий цікавий сигнал для фінансового істеблішменту всього світу.

По-друге, сигнал для політичного американського істеблішменту звучить так: хлопці, у вас тут інфраструктурний проект, яким ви давили РФ, я бачу, є? Розбудовували тут його з попередньою владою, я бачу? Інвестували гроші платників податків американських? Ну то він тепер не ваш, а мій, і я його зараз розіб’ю, мені втрачати нічого, я людина проста, мені під міжнародним слідством перебувати – як з гори котитися, а збитків я зроблю всій планеті стільки, що не розгребетеся. Або давайте домовлятися, насправді я хочу домовлятися, мені потрібні мільйон гелікоптерів і один долар.

Welcome to the wonderful world of Manuel Noriega, кароч.

По-третє. Тут в Україні. Що будуть робити люди, коли почують, що скоро їх чекає смачний та поживний дефолт? Всі, хто пам’ятає дев’яності, виведе всі гроші в кеш, всі гривні в долари. Так, навіть виборці Зеленського. Бо країну віддати клоуну – це ще нормальна ідея, а двісті доларів віддати – вони не настільки дурні. Тобто якщо Коломойський та його місцеві друзі продовжать педалювати тему з дефолтом – наші співгромадяни влаштують масштабну банківську кризу без всяких дефолтів, просто з інстинкту самозбереження.

А це відкриє Ігорю Валерійовичу шлях до зміни керівництва Нацбанку на більш кероване.

По-четверте. Зменшення кількості грошей в обігу в країні для будь-якого ресурсного олігарха – це добре. Тому що ціна активів падає, можна скупати активи цілими містами, цілими областями. Дефолти та фінансові кризи, власне, і створюють олігархів. В мирний ситий час грошей в обігу стільки, що олігархам важче конкурувати з такою масою. А коли всі гроші лягли на дно, щоб перечекати кризу, той, у кого достатньо інструментів або силових, або фінансових для агресивного перерозподілу конфліктних активів, той стає королем, і коли цунамі проходить, королем і залишається.

По-п’яте. Криза, дефолт – це паніка. Це розгублені громадяни, які не розуміють, куди бігти, але бігають. Здебільшого, як курки з відрубаними головами. В такий час той, хто має великий телевізор, укріплює свою владу, тому що має можливість скерувати паніку в потрібне русло. Наприклад, призначаючи винних. Якщо Зеленський буде керованим, то винним в кризі стане Парубій (такі справи, хлопці, зараз саме Парубій, а не Порошенко – головний ворог Зеленського). Якщо перестане якимось чином бути керованим (я жодної гадки, щоправда, не маю, яким чином це можливо), тоді винним в кризі може стати навіть сам Зеленський. Розлючений натовп, який штурмує твій дім, – не те, що люди люблять бачити у вікно ввечері перед сном.

По-шосте. А хоча навіщо. Вже і так достатньо. А хоча ні, недостатньо, скажу шосте. Ця заява – це заява про те, що про майбутнє України треба розмовляти сюди, в Ігоря Валерійовича, а не в інших якихось людей. І це заява не тільки для американців. Це заява ще й, наприклад, для росіян. Заява “хлопці, якщо ми домовимося, я можу радикально полегшити вам вхід в Україну. Без підтримки МВФ і США Україна сама до вас буде проситися, ви це вже в 2001 бачили. Давайте поторгуємось”.

Є ще й по-сьоме і по-восьме, і це те, що я бачу тут, на Осокорках, дуже далеко від Коломойського. А сам він напевно бачить ще набагато більше варіантів, і всі вони для нього він-він-він-він, а для нас – ні.

Але проблема Мануеля Нор’єгі в тому, що кидаючи ЦРУ через свій великий міцний латиноамериканський хрін, він в якийсь момент забув про наявність у США такого інструменту захисту своїх активів, як авіаносні флоти. Тому, незважаючи на всі свої численні таланти, кінець-кінцем він все одно помер у в’язниці. Післязавтра, до речі, якраз виповнюється два роки, як він помер після 28 років у в’язниці.

Але економіці та політиці Панами це жодним чином вже не допомогло.