І через 40 років методи та штампи не змінилися
В 1973 році в Чилі стався військовий переворот. До влади прийшла хунта, очолювана генералом Августо Піночетом. Хунта врятувала країну від сповзання в совок, перетворення Чилі в Кубу, яке щедро фінансувалося СССР. За півтора десятка років військова хунта перетворила Чилі з бідної аграрної країни, сповзаючої в дупу, в одну з найрозвиненіших і найбагатших країн Латинської Америки.
Ніхто, включно з самим Піночетом, ніколи не спростовували того факту, що вони діяли жорстко по відношенню до комуністів. Кількість жертв, які приписують режиму Піночета, становить максимум 3000 осіб вбитих і зниклих безвісті. Водночас чилійський суд так і не зміг довести до пуття хоча б одну з 300+ справ, де Піночета звинувачували у вбивствах, і його посадили (під домашній арешт) за несплату податків, після чого 90-річний Піночет помер від інфаркту.
Піночет був зовсім не святим, він і сам себе таким не вважав. І його послідовники його таким не вважали. Але його прізвище в свідомості пострадянських громадян асоціюється з кимось на кшталт Гітлера. Хоча він дружив з такими політиками як Маргарет Тетчер, наприклад, навіть після складення повноважень.
Тим часом, двома роками пізніше, в 1975 році до влади в Камбоджі приходять червоні кхмери – це комуністичний режим, який знищив 3 000 000 своїх співгромадян, тобто кожного четвертого.
До чого я веду, і як зв’язати ці факти?
До того, що в 1992 році з Росії до Британії втік колишній КГБшник СССР, який завідував архівом, і прихопив з собою власне ці архіви. В частині з них описана операція “Тукан” і те, як радянські спецслужби публікували в New York Times матеріали з метою скомпрометувати Піночета на Заході. Так в 1976 році в New York Times було опубліковано 66 статей про порушення прав людини в Чилі та тільки 4 статті про звірства режиму червоних кхмерів. Більше того через New York Times було вкинуто підробний лист, який підробило КГБ, про те, що нібито ЦРУ управляє Піночетом.
Ще пояснювати до чого я веду?
До того, що пройшло 40 років, а методи, штампи та навіть назви не змінилися.
Україна протистоїть не смішним і тупим ботам в інтернеті (як би комусь хотілося бачити), яких чомусь (ніхто не задумався?) фінансують в об’ємах більших ніж деякі країни витрачають на оборону. Україна протистоїть величезній пропагандистській машині, маргінальною частиною якої є українські політики і журналісти.
І замість того, щоб це хоча б усвідомити, державні мужі граються в пофігізм, “демократію”, “свободу слова” та аматорство і думають, що все буде добре, особливо після того, як на трон їм посадили несмішну і тупу маріонетку.
