Атака кланів
Усі людські спільноти мають кланову структуру. Така вже природа приматів нашого типу – одержати переваги для себе, товаришуючи проти когось. Коли студенти педагоги або психологи приходять в дитячий колектив і проводять “референтометрію”, то крім визначення впливовості піддослідних вони можуть побачити внутрішню кланову структуру. Це, звичайно, за умови, що результати дослідження не виникають в останню ніч перед здаванням звіту.
Кожна країна світу має кланову структуру влади, а лобіювання своїх вузькокланових інтересів – це явище масове. Виникає запитання, чому в одних випадках демократія діє, і це не шкодить процвітанню країни та її громадян, а в інших призводить до лютої північної лисиці.
Демократія діє тоді, коли виконуються дві вимоги: конкуренція кланів і їхні плани на далекі перспективи. Якщо цього немає, тоді з’являються Путін, Янукович, Гітлер, Зеленський, Мадуро…
Демократія побудована за примітивним принципом – змагання в популярності. Популярність залежить від одного фактору – контролю інформаційного простору. Холодильник ніколи не переможе телевізор. А телевізор в поєднанні з “ебонітовими паличками” стає абсолютно непереможним. Можна скоротити рівень бідності в 4 рази, а олігархів збіднити на половину, дати можливість купувати десятки тисяч нових авто, витрачати на гаджети десятки мільярдів грн і двічі на рік відпочивати на закордонних курортах, але вірити, що в державі тотальне зубожіння. І навпаки, можна жити в найбіднішій країні світу, вигризати на півострові усю траву від голоду, але вважати, що живеш в розкошах. Не важливо, що ти маєш, важливо, як ти оцінюєш те, що маєш. Хто контролює ЗМІ, той контролює результати демократії. Це шахрайство чи маркетинг? Шахрайство, але боротися з ним не поспішали, бо боялися звинувачень в придушуванні свободи слова.
В успішних країнах основні ЗМІ розділені між давно конкуруючими кланами. Утворюється баланс, за якого різниця між обраними до влади представниками кланів коливається в межах 5-10%. Будь який зашквар зі сторони одного з них одразу отримає оцінку і засудження конкурентами. Такий баланс не лише утримує політиків від лютих дурниць, а й вимагає від них ставитися до своїх обов’язків відповідальніше. Таких кланів може бути в країні від двох до п’яти. Між ними інколи утворюються союзи, але живуть вони не довго. Республіканці та демократи, лейбористи та консерватори, соціал-демократи та християнські демократи створюють умови для гармонії та розвитку. За кожною з цих партій стоїть одна чи декілька олігархічних (лобістських) груп, які обмінюють підтримку на власну вигоду. Однак не можна розводити корупцію “в наглу”, якщо за тобою стежить конкурент.
Однак, світ дещо змінився. До традиційних ЗМІ, де можна докопатися до того, хто смикає за ниточки журналістів-маріонеток, додалися соцмережі. Тепер з’явилася можливість створювати інформаційну каламуть, в якій просувати потрібні собі ідеї. Московія чітко усвідомила цю можливість і, найнявши купу спеців із інтернет маркетингу і підривної діяльності, отримує перемогу за перемогою. Трамп, Зеленський, йобики, Ле Пен ледь не президент Франції, брексіт… Третя сила, інспірована з-за кордону або групою кланів, розвалює збалансовану систему, перетворюючи демократію на фарс із трагічними, але вигідними для ляльковода, наслідками. Це як ракова пухлина, важко її знищити, не завдаючи шкоди здоровим тканинам. Неможливо включити критику у відповідь (ботів і тролів критикувати?), неможливо засудити за брехню (ольгінську ботоферму не притягнеш до суду).
А найлегше таке робити, коли владу отримують представники невеличкого клану або незалежні гравці, а решта починають грати проти нього. Шантаж від кланових депутатів, саботаж від кланових клерків і бізнесменів… Утримати баланс і розвиток в такій ситуації – це подвиг і геніальність, однак на момент виборів ти все рівно програєш. Янукович колись вирішив підім’яти усі клани під себе, і тоді, коли прийшла криза, вони дружно відвернулися та відмежувалися від нього. Порошенко намагався умовити клани почати працювати на віддалену перспективу, а вони почали валити по ньому з усіх телестволів, всучуючи народу пусту табуретку, на якій хочуть сидіти самі.
Змова кланів сама по собі ще не велика катастрофа, якби не друга умова – перспективи. Уся біда в тому, що наші вожді кланів не малюють собі віддалених перспектив в Україні. Їхні проекти – це хапнуть по максимуму в період між виборами і сховати за кордоном. Вони гопники, які сидять на чемоданах награбованого. Тому їм все рівно, на що перетвориться країна в роки правління табуретки, вони спробують домовитися розділити між собою те, що лишилося, і звалять при першій нагоді.
Висновок. Якщо вам розповідають про те, що демократія залежить від степені свободи слова, відкритості влади і зрілості громадянського суспільства, женіть цього брехуна чи божевільного від себе подалі. Демократія успішна тоді, коли існують конкуруючі клани, які мають плани на більш ніж 10-20 років.
(написано під впливом коментарів моїх друзів щодо серіалу, з якого я бачив лиш дві серії першого сезону)
