Головнокомандувач-уклоніст

Деловод деловодства.

Ну, то такое, система присвоения военных специальностей для меня всегда было тайной.

Четырежды были повестки. Причем, вообще, ведь не факт, что это был именно призыв, могли даже просто вызывать для “Уточнення облікових даних”.

Но нет, не явился.

Сейчас в армии уже осталось не так и много тех, кто прошел по мобилизации 14-15 года. Основная масса уже живут гражданской жизнью, выполнив долг перед страной. Это вам всем привет от человека, который претендует на роль Верховного Главнокомандующего.

Ну, и действующей армии этот ответ пресс-службы тоже передает привет.

Сцыкло.

Пародія на чоловіка тікає від військового призову з 2014 року. У чотирнадцятому йому тричі надсилали повістки: у квітні, червні і серпні. І ще раз у травні 2015.
Ухилення від призову за мобілізацією є кримінальним злочином і згідно статті 336 КК карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Ви уявляєте, скількох проблем уникнула б Україна, якби back in 2015 невідомий воєнком просто на совість виконав свою роботу? Або у будь-який з подальших років, притиснувши уклоніста у рамках закону.

Не йдеться про моральну площину – у нас не судять за те, що хтось натягнув штани не по праву народження. Ми говоримо про цілком реальний злочин, який лишився непокараним і непоміченим. І тепер той, хто ховався від війни під мамкину спідницю, на повному серйозні претендує на статус Верховного Головнокомандувача.

Це не іронія долі. Це сарказм долі. Кажуть, якщо прикласти вухо до кривого дула і прислухатися, то можна почути гомеричний регіт богів. «Тримайте мене семеро, я зараз нехотячи аналізи здам. Вони самі, своїми руками за це проголосують!»

Бойові офіцери віддаватимуть честь істоті, яка у принципі не чула за честь. Бойові генерали вставатимуть у присутності сморчка. Я не хочу і не можу уявляти цю картину, мені фізично боляче.
І цей театр абсурду споглядають ті, хто не потік по ногах п’ять років тому. Стоять і мовчать чоловіки і жінки, які пішли у бій з голими руками, з фанерним щитом, з одним автоматом на п’ятьох.

Мені здається, якщо вони заговорять, небо впаде не землю. І з-під цієї небесної плити потече зеленим, а інші народи підходитимуть до краю і питатимуть: що сталося з населенням цієї території? Тут же була якась країна, як биш вона називалася?

Була, – погодяться археологи. – Тільки ніхто не знає, куди вона поділася. Якісь артефакти дивні викопуємо. Ось шматок закам’янілого слизу – кажуть, тотемний портрет їхнього останнього президента. Але це не точно.