Розстановка крапочок над “Ї”

Віталій Гайдукевич
Віталій Гайдукевич

Частина 1
Тут багатьох порвало на хом’ячки, “навіщо ти ділиш людей на громадян і населення”? Оооок.

Тоді по пунктах:

1. Я не є представником штабу, не беру участі в агітаційній кампанії, не відповідаю за дії піарників. Словом – все, написане на цьому акаунті, є особистою точкою зору. Подобається це комусь чи ні. Цю точку зору, в міру свого словникового запасу, я пояснюю. Маю право. Мети комусь сподобатися не стояло і не стоятиме.



2. Коли я кажу про два табори – “населення” та “громадян”, то тут все до нудоти просто – для одних людей важливі сенсові речі, для інших – високі матерії то чуже, бо їх бажання приземлені. Так от – в чомусь переконувати людей, які мають приземлені прагнення – безглуздо. Якщо у особи прагнення в площині задоволення споживацьких потреб і розваг… таку особу переконувати, що мова це важливо для самоідентифікації, це так само абсурдно, як пітекантропу читати лекцію про пілотовані польоти на Марс. Це два різні всесвіти, які існують на одній території. Для того, щоб приземлений споживацький всесвіт перейшов в стан сенсів, візій, стратегічних рішень, потрібні знання і здатність бачити “причина-наслідок”. Цього немає. І не буде. Тому в чомусь переконувати людей, які хочуть УРСР 2.0 , це говорити із пеньком. І це не залежить від прізвищ. Якби на другому місці (ну припустимо) був Гриценко, Безсмертний, Мартін Лютер Кінг, Папа Франциск… логіка б зберігалася – люди УРСР 2.0 і люди Україна. Населення і Громадяни.

3. Так що, взагалі нікого не переконувати? Діалог можливий лише між тими, хто думає в одному векторі. У них діалог може бути про інструментарій, а не про напрямок руху. І в цьому діалозі “понад усе” має бути збереження напрямку руху. А той, хто вмикає риторику “я? за нього? та ніколи!”, стає політиканом і популістом, котрому власна кар’єра/понт/пафос дорожчі за розвиток країни.

4. Нинішня ситуація – це не лише нагромадженням помилок владної команди. Це нагромадження помилок УСЬОГО табору, що декларує європейський цивілізаційний рух країни. Я наголошую – УСЬОГО. І ще велике питання, чия провина більша – усі доклалися, тож білими і пухнастими вийти не вийде. Якщо комусь цікаво, можу розписати критичні помилки основних гуртків.

5. Предметом діалогу можуть бути обговорення швидкості змін, порядковості пріоритетів, …(свій варіант), але предметом діалогу не може бути фундаментальне – для громадянина важливі фундаментальні речі, а не ситуативно-споживацьке. А фундаментальні речі, це те, що формує самоідентифікацію:

  • Усвідомлення реального минулого – відновлення реальної історії, закріплення мовного питання, віра (як відновлення історичної справедливості).
  • Усвідомлення актуальних викликів сучасності – національна безпека (армія, протидія у війні сенсів), викорінення совкової ментальності та популістських пріоритетів.
  • Усвідомлення ЯКУ країну ми будуємо – що ми хочемо побачити через 10-15 років в технологічному, гуманітарному та інших ракурсах.

6. Розруха в головах і її обсяги зараз рахує ЦВК.

* * *

Частина 2
Помилки штабу Порошенка (разрив шаблону?)

Повторюся, я не є зануреним в передвиборчі штабні процеси, тому це сторонній погляд людини, якій не пофігу. Нічого супер-відвертого. Комунікаційно-організаційне. Майже капітан очевидність.

1. Ігнорування поливу помиями (критикою це назвати важко) нічого не дало. Так, не сперечайся з дурнем, бо стаєш на його рівень – не працює, коли тебе з усіх інформаційних стволів розстрілюють як адекватною критикою, так і маніпулятивним пересмикуванням. Відсутність безпосередніх відповідей на резонансні закиди або створювало теплу ванну, або давало враження, що вона є. В обох випадках відсутність пояснень (повірю я їм чи ні – 100 діло, пояснення мали б звучати) множило негатив. Навіть там, де цього можна було уникнути. Тактика «я в доміку» – кепська порада. Тим більше, що Порошенко класний спікер і він вміє відповідати та пояснювати. Там, де не рівень відповіді особистої, має говорити уповноважена особа. Але просто мовчати – собі в мінус. Чому цим не користувалися?

2. Борди не працюють. Взагалі з наружкою якась архаїка. Вони ні в кого не працюють. Викинуто купа бабла і що? І нічого. Ні, як фактор нагадайки кольору чи меседжу – варіант, але в цілому – нуль. Ті, хто порадив робити ставку на старі відпрацьовані ходи, можуть виходити на пенсію. Ну чому Дерев’янко допер, що треба рухатися вірусним шляхом, а в штабі ПП – ні? Так, Дерев’янко зробив це примітивно і виключно, щоб запам’яталося прізвище, а хто заважав використати логіку youtube із 4-5 секундними рекламними вставками? Ну, блін, весь цікавий контент від «Свинки Пеппи» до тест-драйвів прасок і оглядів кіно-музики перебивається трьома-чотирма роликами. У нас не багато народу купує платний «тьюбик», а 5 секундні рекламні вставки неможливо проклікати, їх дивишся примусом! Припущу, що коштує дешевше, а результативність – в рази вища. А ще у візуалці не використали головний момент – «було/стало». Це ж елементарно на рівні карток Домана – картинка + слово! Картинка роздовбаної дороги – рік. А потім нова дорога і підпис «децентралізація. Порошенко». Картинка військового в дубку і дубових берцях формату 2013, а потім картинка військового в 2019. Вибудовувати рефлекторне сприйняття: Порошенко – це флагман змін. Можна було? Здається, так.

3. Зібрання «партактиву» і регіонального чиновництва – можна поцікавитися, що воно насправді дало? От дивлюсь на цифри і підозрюю, що місцеві еліти послухали, потримали в кишені дулю і все – спровадили столичну делегацію далі. Можливо формат «з’їздКПРС» має змінитися форматом HUB? Чи якось інакше? Тим більше, що Порошенко не боїться ходити в люди, він вміє говорити, пояснювати, наводити приклади. Чому це не було використано?

4. Токсичні кадри. Будь-хто, хто топить рейтинг, має або захистити свою репутацію сам, або покинути оточення. Метод гнилого оселедця ніхто не скасовував. Це метод бойової пропаганди Кремля. Один із 5 базових. Працює просто – звинувачення, яке віддалено схоже на правду (може бути взагалі абсурдним) вкидається в інформаційний простір. Далі виникають осередки тих, хто спростовує обвинувачення, і тих, хто шукає під нього ґрунт. Мета дістатися істини не стоїть. Задача – якомога частіше використовувати поруч із іменем жертви брудні чи скандальні звинувачення, допоки вони не будуть переслідувати об’єкт, наче запах гнилого оселедця. Ця передвиборка продемонструвала, що метод відпрацьовано по повній. Невже ніхто не передбачив, що битимуть цим? Не маючи підконтрольних медіа, знаючи, що з-за парєбріка і той же Коломойський увімкнуть підопічних на всю потужність… і не продумати контрзаходів?

5. Якісні кадри. Не новина, що БПП має велику проблему кадрів. Це видно по фракції. Проблема відсутності в українській вищій лізі реальних партій – окрема тема. Але що заважало йти на вибори, презентуючи не лише Президента, а й його команду – тих, хто потім як команда цього глави держави нон-стопом піде боротися за парламент? Це ж ледь не ідеально – спершу команда розкручує лідера, потім лідер, обійнявши крісло, допомагає своїй команді. Складно було долучити до Омеляна, Зубка, Полторака ще людей? Нехай не кожен учасник команди буде представляти повноваження президентського сектору відповідальності, але ці люди демонстрували б – «у нас є історія успіху, ми готові відповісти за те, що зроблено, і пояснити, що буде зроблено далі, у нас є лідер». Можна було б зібрати комплект кейсів «Успіх каденції Порошенка»? Так. Чому це не зроблено? А тепер маємо, що люди, харчуючись на інформаційних помийках і маніпулятивних ток-шоу (а у нас люди психологічно звикли харчуватися негативом), не помічають очевидного! Команда Резніченка впахувала, а люди, які завдяки їм отримали дороги, садочки, школи (радійте!), голосують за Зеленського. Тидищ!

6. Інформаційна складова в країні. Можна скільки завгодно закидати шишками МінСтець, але вони не мають (!) ані держфінансування, ані штату, щоб виконати все те, що від них очікує пересічний небайдужий. Н е   м а ю т ь. Для того, щоб проводити успішні контрпропагандистські операції, потрібен невеличкий, але інтелектуально і творчо потужний центр. Такий, який би був на стику зон повноважень РНБО, ІПСО, ІнстСтрДос і, власне, МінІнформу. Центр – мозок і творець – там, де має придумуватися політика інформаційна. А МінІнформ (в нинішніх реаліях) – це акумулятор грантових коштів (що він і зараз продуктивно робить), виконавець і реалізатор інфополітики. Тобто структура, яка втілює, а не формулює стратегію і тактику. Нагадаю, МінСтець (завдяки корисним дурням і медіабл..спільноті) був вбитий ще до народження істерикою «оло-ло, Порошенко хоче створити міністерство пропаганди». Ті, хто більш за усіх кричав, зараз горою стоять за Гужву і Ко. Чому це питання я вписую в прорахунки виборчої кампанії? Тому що добра половина рейтингу несприйняття Порошенка – це наслідки цілком спланованих інформаційних атак. Не як на Порошенка, а як на главу держави. Їх не відбивали. Бо не було кому це відбивати. І це вилізло боком. Це вилізло боком і в ЄС, і в США. І рєпку чухають зараз усі.

7. Поставлені задачі треба видавати на публіку чітко, як за графіком. Тим більше за рік-півтора до виборів. Перебити потік негативу можна лише аналогічним потоком позитиву. Ці порції мають надходити регулярно. Їх підготовку треба інформаційно підживлювати. Неприпустимо починати щось і кидати це на половині дороги. Президент не може пам’ятати все (і не має). Але коли сектор задач провисає, бо десь клерк балду копає… Ну, блііін! Яскравий приклад – відомчі нагороди МО, схвалені міністром і НГШ ще ТРИ (!) роки тому. Намальовані, лише провести через комісію з нагород, і нагороджуй красивими, естетичними відзнаками… Але ні. На 5 році війни лише медаль за поранення на фінальному етапі оформлення документів. А решта? Провина Президента? Ні. Але кожного разу, коли військовим вручають падєлку, бо «так іншого немає», промені «добра» летять саме в бік влади.

8. Ясна річ є і глибші проблеми, які вросли корінням в політичну систему і взаємодію між вищими щаблями політиків, бізнесових кіл, але… по факту ми маємо (поки) найрезультативнішого і найбільш європейського Президента за 28 років, а країна голосує за тєлєпузіка з вухами найцинічнішого олігарха і оскалом регіоналів. Є ліки, а купують БАДи. Є пристойне (може не найкраще, але прийнятне) житло, а довіритись хочуть політичному Еліта-Центру. Є товар, але його не спромоглися продати.

Далі – про косяки “свєточєй” чесних, антикорупційних, стандартоВВСшних і інших, завдяки кому ризикуємо отримати Януковоча в юності.

* * *

Частина 3
Помилки «чесних», яких виявилось не більше

1. Жодного конструктиву і продуктивності. Вся кампанія побудована на «замочи Пороха». З боку це виглядало жалюгідно. Взагалі усі ці вибори були за формулою «усі проти одного». І риторика в усіх була однаковою. І от тут, вибачте, не може аргументація і посил до виборця у «євродемократів» і «совків» бути однаковими. Це говорить лише про одне – усі вирішили зловити хайп на найпростіших темах. І те, що ці теми були вкинуті в інфопростір із методичністю перед виборам раз на кілька днів, – технологія чистої води. В темну використали «правдорубів» чи за домовленістю – не важливо. Те, що «чесними» свідомо замовчувалися і не визнавалися здобутки 5 років, – це теж маніпуляція, бо у виборця формувалося переконання, що все погано. Тобто кампанія була побудована не «ми зробили» (бо нічого вони не зробили), не «ми можемо» (бо нічого не спроможні запропонувати), не «ось це було зроблено добре, але ми зробимо от так, а це ще краще», а на «вилий більше бруду». В цьому «чесні» були геть не чесні. Це виглядало дешево. По суті, а не по грошах.
Спроба зіграти на хайпі провалилася, бо 7%.

2. Особи. Абсолютно позбавлений політичної харизми, млявий, безтолковий Гриценко, що має за своєю спиною досвід розвалу армії… кадровий офіцер, який сховався від війни, а все, на що спромігся, це долдонити про «розкрадання»? В соратниках у «чесних» – володар «чистих», який не переміг навіть смітник в рідному місті, а його фракція в Києві взагалі від нього втекла? Це люди, яких слід сприймати, як лідерів нації? Плюс жменька младодепутатів, які спершу цинічно використали партію влади для походу в політику, а потім утнувши класичний кидок (самі визнали, що від початку використали БПП для власних політичних цілей), перебігли туди, де вбачали собі тепліше місце. П – послідовність. Ч – чесність. Я – якість політики. Угу. Ну і на підтанцьовці ДА із кумедними меседжами, що «порохоботам буде соромно» (після «усі бояться Гацька» чекати креативу було годі, але…)
Сорі, панове, якщо ви усі гуртом пафосно назвали себе Об’єднана Демократична (шта?) Опозиція, то де широкий фронт успішних менеджерів? Так-так. Тих, хто втілював успіхи країни за останні 5 років – асоціацію, безвіз, реформовану армію… Де? Чи ви хочете сказати, що при нинішній владі на різних щаблях суцільні лузери, бовдури? Це не правда. Можливо Гриценко залучив під свої прапори Резніченка або Нефьодова? Коболєва чи Микольску? Ні… Ну і вишенька в тортик – ще емоції від першого (проваленого вами) першого туру не охололи, як соратник «чесного» – «чистий» оголосив, що на парламентські він піде окремо. Вау! Тобто оцей весь пафосний цирк «Об’єд.Дем.Оп» він був шоб шо? Дружити з дулею в кишені, то така розвага?
А чого ціною долі країни?

3. Послідовність. От чесно, навіщо був весь балет? Розумію, політика – одним виборча кампанія, щоб боротися за перемогу, іншим – щоб розкрутити себе. Про перемогу мова не йшла від самого початку (тільки не кажіть, що ви на неї сподівалися, це буде доказом політичної сліпоти і невігластва), значить, головна мета – розігнатися перед ривком до Ради? Але у політиків, які декларують «нову якість», має бути така чеснота як відповідальність. Відповідальність – це коли зважуєш на наслідки твоїх дій або їх відсутність. На момент, коли соціологія показувала, що Гриценко, попри усі антикорупційні рефлексії, не злітає… треба було приймати доросле політичне рішення – зніматися з кампанії. При чому з чітким поясненням, чому і заради чого.
Обґрунтуванням такого кроку для СПРАВЖНІХ демократів і реформаторів мали стати цифри Коломойського, Тимошенко, Бойка. Вони – сукупна картина популізму, болтології та реваншу. І бачучі ілюзорність власної перемоги, перед очима тріумфу пролетарської ментальності, Гриценко мав би звернутися до свого виборця підтримати на виборах менше зло і одразу розпочати парламентську кампанію. (Він же за країну? Він же не хоче Януковича-лайт або Путіна в спідниці?)
Що б це дало? Не секрет, що серед виборців Порошенка є багато тих, хто абсолютно усвідомлює його негативні сторони, голосував би за іншого гідного, якби такий був, але бачить безперспективність потуг Гриценка. Так само серед тих, хто голосував за Гриценка, були ті, хто голосував би за Порошенка, якби Гриценка в переліку не було. Не тому, що став симпатиком Пороха, а тому що реальний демократ і реформатор навіть в наркотичному угарі не віддасть голос ані за клоуна, ані за Вану чи уламки ПР. Тобто тверезий і аргументований вихід з кампанії продемонстрував би політичну мудрість «чесних» і міг би додати відсотків Порошенкові, а це Гриценку насправді вигідно.
Чому? Бо як змагатися з Порошенком вже зрозуміло (тому його і били з усіх боків), він прогнозований, однозначно проєвропейський, пронатовський, буде обстоювати потрібні державі питання мови, безпеки і це спрощує роботу в Раді. Як би Гриценко зараз не комизився, в цих питаннях він союзник Порошенкові в наступному парламенті. Це відверто збільшувало б шанси на створення коаліції з Солідарністю чи без неї. Але Гриценко і Ко вирішили битися в закриті президентські двері, а значить, в Раді (якщо вони туди пройдуть, звісно) їм доведеться мати справу з групами регіоналів і Коломойського. А Гриценко відверто слабкий проти таких опонентів (якщо насправді він їм опонент).
Ну, це так, якщо чемно говорити.

4. Принциповість. В розвиток попереднього. «Україна понад усе!» – це не просто слова для демократа і реформатора. Це велика червона лампа з сиреною, котра починає волати «аларм», коли державності загрожує небезпека. Прихід до влади Коломойського чи Тимошенко – це той самий «аларм», але Гриценко його не помітив. Власні амбіції виявилися понад усе, а не Україна. Це маркер.

5. Чистоплотність. Це біда усіх політичних сил, що позиціонують себе реформаторськими і європейськими. Не можна говорити, що ти за все хороше, і при цьому сидіти в ефірі агітбудки Медведчука і озвучувати тези, якими говорять відверті вороги країни. Якби не було сутужно реформатору, він ніколи заради публічності не має сідати там, де сиділи посіпаки Кремля. Н і к о л и. Гриценка це не бентежило, а дарма.

6. Системність. Політики нової формації мають спиратися на ідеї і принципи. І саме ними керуватися. «Чесних більше» – це не принцип і не ідея. Це ідіотизм. Перед загрозою тріумфу люмпенів і совків – це політична інфантильність. Будь-якому НОРМАЛЬНОМУ політикові буде простіше і правильніше заходити в президентське крісло спираючись на партію, що сповідує ідеали. Не висмикувати вискочок-перебіжчиків чи таких же непрохідних, а гуртувати людей, що готові пройти кар’єру від «підносити патрони» до «керувати арміями». А ще НОРМАЛЬНИЙ політик матиме клепку і мудрість, ведучи політичну полеміку, не лише критикувати опонента, а й мати респект до його здобутків. А от ігнорувати ці здобутки чи применшувати – комплекси. Ані ідеї, ані ідеології, ані партії, ані потужної команди, ані сталих союзників «чесні» на виборах не показали. Власне, цього не показав ніхто, але… Але якщо наважуєшся позиціонувати себе як нову політичну формацію, будь ласкавий, май рівень, будь чистоплотним, вмій засунути подалі своє політичне его заради «Україна понад усе», навіть якщо дружина до хати не пустить.
Але ніт.

7. Риторика… Порошенко розповідав людям про повернуту церкву, про вигоди децентралізації, про армію, підняту з нуля, про безвізовий світ, про лоукости, про міжнародну коаліцію проти Путіна – і все це є. Все це правда. Все це здобутки. Реальність! Отримав 16% підтримки, але 30% виборців на це забили болт. Виходить, що все це не цікаво?
Гриценко все що міг, це розповідати, який поганий Порошенко (попри здобутки), і отримав аж 7%. Кхм. Так що, антикорупційний трьоп не збуджує? Виходить, коли на когось виллєш тонни лайна, це не призводить автоматично до твого успіху?
Ухтишечка.

Fin
Coda
Завіса

Поділитися:
Share

Share