Про нормандські переговори та фантазії про чарівників
Пам’ятаю серпень 2014 і вторгнення раховійськ.
Ніколи не забуду ту фотку, на якій солдат, тримаючи ручну протитанкову гранату радянського виробництва каже, що буде захищати нею Маріуполь від вторгнення.
Перші переговори з х-лом після вторгнення теж пам’ятаю.
І увагу всього суспільства прикуту до цих переговорів не забув.
Пам’ятаю січень-лютий 2015 і друге вторгнення раховійськ.
Ніколи не забуду ті 2 ночі виходу наших з Дебальцево.
Другі переговори з х-лом теж пам’ятаю.
І увагу всього суспільства прикуту до цих переговорів не забув.
І що я бачу зараз, сьогодні?
В стрічці твітера під час чергових переговорів з х-лом – футбол і буденні події.
Можна говорити все що завгодно, можна як завгодно ставитись до Порошенка, до Мінських угод.
Але саме завдяки йому і саме завдяки Мінським угодам, ми сьогодні живемо в своїй країни, ми сьогодні обговорюємо буденні події і спокійно дивимося футбол на українських стадіонах під час чергової важливої політичної зустрічі, від якої 2 місяці тому категорично відмовився агресор.
Мир, спокій і безпека в більшій частині України.
І ще тисячі звільнених полонених
І ще мільйони збережених життів
І ще своя країна
І ще своя армія, достатньо сильна, хоча і не без проблем.
І ще ми не поступились інтересами ні в питанні Криму, ні в питанні Донбасу.
Це те, чому я завдячую Порошенку.
Це те, що оцінять потім наші нащадки і чого, на жаль, не може оцінити багато хто з нас, не будучи в змозі позбавитись своїх інфантильних фантазій про чарівників і вирішення всіх проблем моментально за помахом чарівної палички.
