Щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період 2004-2017 р.р. (відео, інфографіка)

Доповідь ТСК про розслідування справи про роззброєння Збройних Сил України є як мінімум моральним вироком усім причетним до беззахисності України в 2014 р.

Підозри вже оголошені екс Міністрам Єжелю, Лєбєдєву, Саломатіну.
Ще в одному штабі екс Міністра істерія і політичні звинувачення.
Дарма. Факти – річ уперта.

Саме Міністри оборони ініцюювали переведення танків, літаків, БМП, гармат в так зване надлишкове майно. Яке потім, після рішення КМУ, реалізовували по залишковим цінам в 10-20 разів меншим, ніж ринкова вартість.

Суспільство має право знати, чому в 2014 солдати і добровольці боронили країну ледь не голіруч.

Джерело

Генеральний прокурор України Юрій Луценко виступив із доповіддю на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 до 2017 років.

Так, Юрій Луценко поінформував, що на кінець 1991 року на території України після розвалу СРСР залишилось стратегічне угруповання військ (сил) у складі трьох військових округів. На території України дислокувались 3 загальновійськові та 2 танкові армії, армійський корпус, чотири повітряні армії, окрема армія протиповітряної оборони, ракетна армія, Чорноморський флот РСРС, два вузли системи попередження про ракетний напад, інші військові формування. Загальна чисельність особового складу становила понад 800 тис військовослужбовців; 6,5 тис одиниць танків, 7 тис одиниць броньованих машин, 1,5 тис літаків, 350 кораблів, 1272 одиниці ядерні боєголовки міжконтинентальних балістичних ракет.

Разом з тим, Генеральний прокурор України зауважив, що у 1991 році Україна була ядерною державою, отримавши третій після США та Російської Федерації ядерний арсенал. Його основу становили п’ять дивізій 43-ї ракетної армії колишнього СРСР. На озброєнні української армії були стратегічні комплекси стаціонарного базування в шахтах (ракети УР-100Н і РТ-23 УТТХ) і мобільні ракетні комплекси ( “Піонер” і “Піонер-УТТХ”). В цілому Україна мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет і 2500 одиниць тактичної ядерної зброї.

На озброєнні Військово-Повітряних Сил перебувало 44 стратегічні бомбардувальники (25 Ту-95МС і 19 Ту-160), які могли нести ядерну зброю.

За оцінкою більшості військових фахівців, цей потенціал був достатнім для створення потужних національних Збройних Сил, розв’язання соціальних питань, у тому числі – квартирних. Реалізація надлишкового майна, озброєння та військової техніки дозволяла отримати достатні кошти для проведення модернізації ЗС України.

Юрій Луценко зазначив, що світовий досвід військового будівництва та військова наука свідчать про те, що у мирний час оптимальна чисельність збройних сил має становити близько 1 % від чисельності населення держави. Разом з тим, необґрунтоване скорочення військ в Україні призвело до значного зниження обороноздатності держави.

Генеральний прокурор України поінформував, що при проведенні досліджень реформування та розвитку ЗС України комісія експертів умовно розподілила хронологію подій, що відбувались під час реформування Збройних Сил України на чотири етапи:

перший – 1991-1996 роки, який характеризується намаганням вищого військово-політичного керівництва держави організувати управління військами (силами), що залишились на території України після розпаду СРСР. В результаті проведення заходів роззброєння, зокрема відмови від засобів тактичної ядерної зброї, були створені умови для поступового системного зниження рівня боєздатності ЗС України;

другий – 1997-2005 роки, який характеризується скороченням чисельності військ, формуванням нової структури Збройних Сил України та намаганням створення ефективної системи управління обороною України. В результаті продовження заходів необґрунтованого скорочення чисельності Збройних Сил розпочався процес системного зниження рівня боєздатності ЗС України;

третій – 2006-2009 роки, який характеризується намаганням удосконалення нормативно-правової бази, уточнення доктринальних документів щодо організації підготовки та застосування ЗС України. При цьому значно поглибився процес системного зниження рівня боєздатності ЗС України в результаті продовження проведення заходів безсистемного скорочення чисельності Збройних Сил;

четвертий – 2010-2014 роки – один із найскладніших етапів функціонування ЗС України, який характеризується ігноруванням керівництвом Міністерства оборони України та командуванням Збройних Сил України основних положень засад теорії воєнного мистецтва, досвіду раніше досягнутих результатів реформування ЗС України.

Одночасно Юрій Луценко поінформував, що четвертий етап реформування Збройних Сил України умовно розподілено на три періоди.

Першій період (2010-2011 роки) характеризується розформуванням Об’єднаного оперативного командування (ООК) та Командування сил підтримки (КСП) ЗС України. Встановлено, що розформуванням ООК практично знищено оперативно-стратегічний рівень структури ЗС України та дезорганізовано управління обороною держави на оперативно-стратегічному рівні. Відсутність оперативно-стратегічного органу і військового управління стало однією із основних проблем організації оборони територіальної цілісності України у 2014 році. В результаті розформування ООК Збройні Сили України були позбавлені органу управління військами, який був би спроможний сформувати міжвидове угруповання військ (сил), організувати його підготовку, спланувати операцію зазначеного угруповання військ та успішно провести її.

В результаті проведених досліджень встановлено, що на початку 2014 року мобільність військових угруповань ЗС України на оперативно-стратегічному та оперативному рівнях була повністю паралізована. Генеральному штабу ЗС України прийшлось у 2014 році поспіхом формувати так званий штаб АТО на території Донецької та Луганської областей (деякою мірою – аналог ООК), який набував оперативних спроможностей з управління по суті міжвидовим та міжвідомчим угрупованням військ вже в ході операції (бойових дій).

Комісія експертів зробила висновки, що розформування Командування сил підтримки ЗС України призвело до втрати централізованого управління системою всебічного забезпечення ЗС України в мирний час та під час підготовки і проведення операцій. Відсутність централізованого керівництва системою матеріально-технічного та оперативного забезпечення в подальшому призвело до дезорганізації матеріально-технічного та оперативного забезпечення військ, що спонукало стихійний розвиток волонтерського руху в початковий період застосування ЗС України проти НЗФ на території Донецької та Луганської областей в 2014 році.

Другий період (2012 рік) характеризується дезорганізацією системи ППО держави, переглядом воєнно-адміністративного розподілу території України, безпідставними змінами у системі мобілізації та плануванні переведення Збройних Сил України на так звану «трирівневу систему управління», яка по суті створила умови для критичного рівня розбалансування системи управління військами (силами) в операціях.
Заходи планувалися та проводилися без урахування вимог законів України, постанов КМУ та підзаконних нормативно-правових актів.

В цей час в структурних підрозділах Міністерства оборони, Генерального штабу, військових науково-дослідних установах та командуваннях Збройних Сил розпочався поступовий перехід до розробки окремих тимчасових керівних документів, які розроблялися для так званого “узаконення” рішень керівництва Міністерства оборони України та командування Збройних України, які не відповідали законам України, теорії воєнного мистецтва та досвіду ведення війн і воєнних конфліктів.

Зазначені рішення, що приймались керівниками Міноборони та Генерального штабу у 2012 році негативно вплинули в подальшому на організацію протидії окупації Криму та східних територій України.

Створення окремого оперативного командування в Криму, в результаті чого всі військові частини, що дислоковані на його території, були передані до управління командуванню ВМС, штучно порушило єдині системи управління ППО, територіальною обороною та мобілізацією, що унеможливило вплив командувачів видів ЗС України на виконання завдань за призначенням угрупованнями військ (сил) видів ЗС України на території Криму.

Третій період (2013-2014 роки) характеризується завершенням розформування армійських корпусів, як основи оперативно-тактичного рівня структури ЗС України, дезорганізацією системи управління військами на всіх рівнях – від бригад до видів ЗС України (крім Повітряних Сил ЗС України).

Третій період «розвитку» військового будівництва характеризується намаганням організаторів оборонного планування штучно вже в мирний час розподілити Збройні Сили України на три окремі командування, які мали бути сформовані за міжвидовим і територіальним принципом, під керівництвом відповідних командувачів.

Також Генеральний прокурор України продемонстрував динаміку наявності різної техніки у складі ЗСУ протягом 1991-2013 років. Разом з тим він озвучив вартість техніки, яку було визнано надлишковою і розпродано.

«Слідство планує отримати ще ряд експертних висновків, і зараз ми проводимо роботу з отримання документів, на підставі яких формувались списки по так званому надлишковому майну за підписом Міністра оборони. Тільки у сукупності можна дати оцінку тому, хто був основним генератором цього бездумного знищення військового потенціалу Збройних Сил України», – підсумував свій виступ Юрій Луценко.

Джерело