«Росія своїх пережовує та випльовує»

Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

“Россия своих не просто бросает. Она их пережевывает и выплёвывает. Меня выбросили, как грязную тряпку”, – останні слова, які ще на російській території встигла сказати телефоном для якихось російських журналістів одіозна пропагандистка й зрадниця Олена Бойко (Віщур).

Ця особа відзначилася за останні роки особливо брудними випадами проти українців, як “фашистських карателів”, лила бруд, розпалювала ненависть, будучи постійною гостею рашистських пропагандистських каналів. І раптом, її прихопила федеральна міграційна служба, бо виявила, що дама незаконно тривалий час перебуває на території РФ, не оформляла належних документів на право проживання, влаштовувала нічні дебоші у винайнятій московській квартирі. Після чого пропагандистку відвезли до кордону й віддали нашим СБУшникам. Усі заклики надати їй на Росії політичний притулок чи хоча б видворити на непідконтрольні нам території почуті не були. Зараз проти пропагандистки буде вестися розслідування львівським СБУ справи про посягання на державну цілісність України..

Найперше, це дійсно приємно чути. І хочеться вірити, що хоч комусь послужить хорошим уроком. Але є й ложка дьогтю. У нас у судах першої та апеляційної інстанції ще повно продажних і корумпованих суддів, призначених за дорученням Портнова й Медведчука. І вони вже відзначилися рядом вражаючих рішень.



Наприклад, київський апеляційний суд не лише повернув на повторний розгляд вирок двом таким персонажам Тімоніну й Васильцю, яких перед тим було засуджено на 9 років за створення терористичної організації у формі ресурсів телебачення та сайту “Новороссия ТВ”, але й випустив їх на волю, хоча інкримінована стаття передбачає виключно тримання під вартою. Тому я не певен, що дана особа, посидівши в СІЗО, не зможе легітимізуватися в Україні й незабаром вийти на волю. Тому завершення реформи судової гілки влади – річ найтерміновіша, й саботаж під будь-якими приводами тут неприйнятний.

Друге. А в нас в Україні таких самих ватних потвор хіба мало? Та сама Монтян робить заяви, які нічим не поступаються істерикам Бойко на рашистських телеканалах. І чомусь цю мерзоту ніхто рухати не хоче. До речі, невеличка деталька. Бойко ж не з Донецька чи Луганська родом, де таких у попередні роки покривали місцеві владоможці. Вона зі Львова, і там раніше довго працювала радіожурналістом. Чомусь не думаю, що тоді вона була аж такою лояльною до України.

Третє. Сам факт, що затяту антимайданівку, пропагандистку русского міра, завсідницю їхнього гебельс-тв, спокійно викидають в Україну, є у чомусь поганим сигналом. РФії плювати на своїх найманців, яких ми часто пропонуємо їм на обмін за наших заручників і полонених. Вони ніби відповіли: нам наші не потрібні, вони вже використаний матеріал, нам від України потрібно щось значно більше – ваша незалежність.

І зовсім на останок. Наскочив з цього приводу в одіозному виданні “Страна.уа” доволі розпачливу статтю (як же тепер хвилюються інші антимайданівські біженці). Але вони мені байдужі. А от у інформації від свого джерела в міграційній службі вони наводять цікаву цитату:

“Так не было и не будет, когда иностранный гражданин нарушает правила пребывания, а мы должны не применять санкции просто потому, что он высказывается плохо о своей украинской власти. В России разве есть украинцы, которые высказываются о власти в Киеве хорошо?”

Акцентую на останніх словах. Я вже давно говорив, що кожен українець, який під час війни продовжує працювати на росії, є колаборантом, який там при отриманні права на працю спершу заявив про свою ворожість до власної країни, а потім підписав угоду на співпрацю зі спецслужбами. Не кожен десятий, не кожен другий, а кожен. І про це слід пам’ятати. Бо ми щось надто часто бідкаємося їхньою долею. На зразок: давайте, мовляв, візовий режим із РФ не будемо вводити, бо це ж зашкодить мільйону наших громадян, які піднімають економіку та обороноздатність країни-агресора.


Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Вони влипли.

Новину про те, що Росія видала Україні скандальну журналістку-ватницю Олену Бойко (Віщур), я спершу пропустив повз вуха. Чесно, дістала вже тема «росіяни своїх не бросають – вони їх кидають». Після заступника терориста Гіркіна-Стрєлкова у Слов’янську, Дмитра Купріяна (придушений злиднями у РФ, поїхав в Україну за пенсією і був прийнятий СБУ), після терористки Коваленко, взятої СБУ у центрі Києва з сумкою вибухівки (відмотала весь термін і вийшла по «закону Савченко»), після журналіста Бородавки, депортованого в Україну, після Марини Меншикової, депортованої в Україну з Криму і знайденої повішеною у своїй камері (нині колоради виють, що її вбила СБУ, а зразу по факту волали, що вона повісилася сама, розчарована в байдужості Росії) – після всього цього про що ще можна казати? Гумовим виробом скористалися – гумовий виріб викинули. Все логічно.

Тим більше, перегляду пари ефірів з Оленою Бойко/Віщур (справжнє її прізвище – Віщур, «Бойко» це псевдонім) мені вистачило, аби побачити, що ця мадам – закінчена алкоголічка та істеричка. Свого часу на заводі я таких «журналістів і експертів» надивився у чималій кількості. Хіба цікаво?

Але. Випадково трапилося мені повідомлення, що справа Бойко/Віщур була на контролі уповноваженої РФ з прав людини Тетяни Москалькової. Депутат Держдуми Сєргєй Шаргінов просив за неї перед генпрокурором РФ Юрієм Чайкою. Про «громадських діячів» і пропагандистів з російського ТБ я вже просто мовчу, галас вони здійняли нечуваний. І ніщо не допомогло. Ба більше. На кордоні Бойко/Віщур спробувала написати заяву про надання їй політичного притулку – російські силовики її просто не прийняли. Вже це цікаво. Аби особу депортувати з РФ за таких умов і такого галасу в ЗМІ, треба сильно напартачити. Отже.

Олена Бойко/Віщур стверджувала що вона – професійна журналістка. Чи має вона профільну освіту, сказати важко, а от те, що за плечима Бойко/Віщур мінімум одна ходка на зону, – факт. У 1983 р. вона була засуджена за пограбування і, до речі, покарання відбувала в Качанівській колонії, відомій завдяки відсидці там Юлії Тимошенко.

Відомою Віщур/Бойко стала ще до війни як активна комуністка та учасниця антиукраїнських провокацій. В процесі літньої військової компанії 2014 р. Бойко/Віщур регулярно публікувала антиукраїнські матеріали в інтернеті, закликала до зміни кордонів нашої держави. Зимою 15-го, як раз під час боїв за Дебальцево, Віщур/Бойко здійснила у Львові низку провокацій з червоним прапором – явно наривалася на реакцію, аби заголосити: «У Львові розправляються з прибічниками СРСР». Після тих інцидентів партнер Бойко/Віщур Дмитро Лященко став спеціальним кореспондентом російського каналу НТВ у Львові. Влітку 15-го Віщур/Бойко брала участь в провокаційних мітингах, які вимагали відділення Галичини від України та приєднання до ЄС. У серпні 2015 р. втекла до Росії. Від 2016 р. Віщур/Бойко стала постійним учасником пропагандистських шоу на російському ТБ – знущалася з України та українців, висміювала АТО та інтеграцію з ЄС, тощо.

Скажіть, ну хіба не душка? Як же її таку розумницю та у криваві пазурі СБУ віддали? А отут відкривається цікаве.

По-перше, мої відчуття підтвердилися – спосіб життя Бойко/Віщур вела вельми розвеселий. В одній з опублікованих її розмов чути фразу: «Я часто одружуюся». Це у 50 з гаком років. Відома українська журналістка-ватниця та подружка терориста Гіркіна-Стрєлкова Оксана Шкода підтвердила, що з Віщур/Бойко не клеїлися стосунки у більшості українсько-ватної діаспори Москви – вона постійно з усіма сварилася. Перманентні п’янки так само мали місце – на Бойко/Віщур сусіди накатали шість скарг в поліцію, її квартира стояла на обліку в поліції як «антисоціальна». Проблеми у Віщур/Бойко почалися з того, що за викликом сусідів її увів з дому дільничний. Крім того, Віщур/Бойко за два роки проживання в Росії навіть не намагалася якось офіційно оформити свою там реєстрацію. А Росія – не Україна. Це у нас ще й зараз можна з іноземним паспортом розсікати по всій Україні крім зони АТО/ООС. В Росії порушення режиму перебування – це стовідсоткова депортація. Це ж у нас панує фашизм, ви ж пам’ятаєте?

Власне, на це й упирають російські ЗМІ. Мовляв, так, Бойко/Віщур – вся з себе проросійська та антибандерівська,  але закон є закон. Логічно? Ніяк не логічно. Справа в тому, що Москва офіційно ще й досі визнає ОРДЛО частиною України, й тому «депортація в Україну» часто густо там виглядає як депортація на окуповані терени. Бойко/Віщур же відправили у справжню Україну – в Харківську область. Де ж вона так нагрішила?

Блогер «Фашик Донецький» опублікував переписку, з якої стає зрозуміло, що Віщур/Бойко ні багато ні мало погрожувала розкрити деталі вельми таки веселого існування керівництва терористів ДиРи – див. скрін. І от це – уже цікаво.

ОРДЛО нині – це крупний бізнес на ресурсах, зброї, бюджетних грошах РФ, тощо, причому там сильно переплетені інтереси і ФСБ, і АП Росії, і російського МО. Оприлюднення певної інформації про ситуацію там, звісно, ніякої реакції не викличе у російських громадян, проте може стати сильним важелем у внутрішньовидовій боротьбі «кураторів» ДиРи від Кремля між собою. І тут уже байдуже – сама Бойко/Віщур вирішала влізти в цей гадючник, чи хтось покликав її «допомогти за винагороду». Відтоді, як вона в це влізла, вона сама підписала собі вирок.

Ситуація на мій погляд, виглядала так. Свого часу, в пошуках бодай якихось «своїх» на Галичині, Москва кидалася співпрацювати з ким завгодно, аби був згоден проводити їх генеральну лінію. З екс-сидільцями, з алкашами… Згадайте харківського Апухтіна або запорізького Новікова-Алабая – теж особи інтелектом не зіпсовані. Переїхавши до Москви, Бойко/Віщур спершу отримала немалу зарплатню за роботу на російському ТБ – і наче мусила бути задоволена всім. Але. Інтерес до української теми на росТБ помалу падає, пересічних росіян тема, що називається, задовбала. Себто впали прибутки. Москва – місто аж ніяк не дешеве, ватник Рульов був змушений переїхати до Ростова. А схильність до алкоголізму – це така річ, коли гроші потрібні завжди і щоразу більше. З бажання «підзаробити» Бойко/Віщур влізла в тему бізнесу російської верхівки в ДиРи… А далі зацікавленим особам варто було лише дочекатися, коли мадам прийме поліція під час чергового гульбища.

Депортація Бойко/Віщур до України – це попередження всім іншим вато-емігрантам в РФ, мовляв: «Пустили ми вас до себе? Ото сидіть, дихайте в дві дірочки, і не лізьте куди не треба. А то здамо вас СБУ і не покривимося». Саме цим і пояснюється те, що доля Бойко/Віщур була настільки байдужа для російської прокуратури. Той факт, що депортація Бойко/Віщур уже завдала нищівного удару по іміджу російської влади і збурила російських ура-патріотів, учасникам міжсобойчиків в ДиРи байдужий. Ці хлопці високими матеріями не мислять – вони бабло рубають. Так само як риги в Україні, під час Революції Гідності.

У підсумку ж – влипли всі. Бойко/Віщур влипла в історію через свою жадібність, помножену на хронічне п’янство. Російські керманичі, пов’язані з бізнесом на ресурсах ДиРи, влипли в скандал. Держава Росія влипла в іміджевий скандал – у зраді Кремль тепер не звинувачує хіба що лінивий. Гіркін, Калашніков, Равреба, Монтян та інші терористи і наближені інакше як «підлою зрадою» видачу Бойко/Віщур не називають. А це – подальше падіння рейтингу російської влади, який і так уже просів добряче.

І це – ще не межа. Далі буде.

Поділитися:
Share

Share