Про хомячків
Кожні вибори у нас – це як відкритий сезон тотального полювання на хомячків.
Коли авантюристи та пройдисвіти всіх мастей змагаються між собою – кому вдасться заманити в пастку пустих обіцянок якнайбільше тупих ховрахів.
Завдяки законам демократії хомячки на короткий час гарантовано відчувають себе центром всесвіту – які всім потрібні, яких всі люблять, яким всі все обіцяють, яких підкупляють, від яких все залежить, від яких залежить доля сильних світу цього…
Хомячкам зовсім не потрібно розбиратись що й до чого – їм важливо, щоб як найбільше всього наобіцяли і дали їм ілюзію їх значущості та розмалювали в їх уяві яскраву картинку майбутнього раю. На яку вони дальше потюпають, як щурі під сопілку крисолова.
Хомячки дуріють від такої уваги, їх розпирає від своєї важливості, а багато увірують в свою неземну цінність і зверхмудрість. Якою розкидаються наліво й направо, паралельно створюючи страшний лемент із лайки на тих, на кого покажуть їх кумири та хто старається повернути їх в реальність і просить включити мозок, який в більшості ховрахів функціонує на рівні мозку амеби.
Але закінчуються вибори і хомячки відразу перетворюються в тих, ким вони є насправді – тупим непотрібом для своїх недавніх кумирів. Тому що сенс існування хомячків – бути здобиччю і винести на своїх спинках “наверх”, а по можливості занести навіть у коридори влади авантюристів. І на цьому їх велика місія, їх цінність закінчується. А дбати про хомячків тепер доводиться тим, проти кого хомячки оскаженіло пищали, клацали зубками та плювалися.
Але хомячки не здаються, впадають у сплячку, щоб дожити до наступних виборів і тоді знову пережити катарсис примари своєї неземної цінності, потрібності та мудрості. І знову побіжать за кожним, хто дасть їм таку ілюзію і хто зможе їх якнайкраще обманути. І хоч на короткий час поверне ілюзорне відчуття власної значущості.
