Вони не пробачили нам того, що ми вистояли
Важко зрозуміти причини хворобливого ставлення росіян до України. Звідки в ХХІ столітті якась середньовічна нетерпимість та маніакальна потреба довести свою зверхність – цей феномен опишуть історики та спеціалісти з соціальної психіатрії майбутнього.
А зараз ми можемо лише констатувати прояви зневаги до всього українського та продовжити протистояти намаганням підданих Кремля знищити нашу державу.
Навіть найліберальніші представники “братского народа” після організації масових вбивств українців російськими військовими в 2014-2015 роках не спромоглися на відчутні дії проти цього злочину. Не треба тішити себе ілюзіями, вони не пробачили нам того, що ми вистояли, та продовжують бажати нам поразки – нею вони сподіваються виправдати свої слабкість і нікчемність.
Громадяни РФ і зараз підтримують відкрий напад своїх військових на наші катери в Чорному морі, поділяють антиукраїнський психоз на своєму телебаченні, воліють не помічати багатомільярдні витрати своєї держави на всесвітню пропаганду України як “страны 404”.
Але і це не найстрашніше. Проблема в тому, що не дивлячись на розв’язану війну та очевидну різнорівневу (економічну, інформаційну) агресію ми продовжуємо бачити в них меншу загрозу, ніж вони вбачають її в нас.
Через це частина навіть активного українського суспільства так легко підхопила фейки та тези російської пропаганди про “нєудачі Украіни”, “провал реформ” і “тотальне зубожіння”тм.
Тому у війні звинувачує своїх (“враг он нє в Кремлє)”, в упор не бачить і не визнає досягнень.
Тому прислуховується до явних прокремлівських політиків і чесно відробляє явно російські гроші.
Тому плекає нав’язану меншовартість і замість боротьби з вадами системи обирає позу вічно всім незадоволеного невдахи.
Витримати цей тиск симбіозу ворожих зусиль зі зневірою частини українських громадян, підтримати прошарок нової дієвої національної еліти, виробити антитіла до інформаційної навали – і стане головним завданням нашого суспільства на найближчий час.
Мета гідна, за нею справжня державність, відвойована та вистраждана не одним поколінням, не маємо права її втратити.
