Це буде шалено важкий рік

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Читачі! Вітаю! Новий, 2019-й, рік уже наступив. Ми всі якісно відсвяткували Різдво. На цьому мої хороші для вас новини завершуються.

Всі інші новини – не щоби погані, але й привабливими їх не назвеш. Ви вже бачили перфоманс самі знаєте кого на самі знаєте якому каналі у Новорічну ніч (називати конкретно не хочу – я і так їм уваги приділив на 789% більше, ніж вони заслуговують). Так от це – лише початок. Далі на нас чекатиме повне божевілля.

Це буде неймовірно важкий рік. Наступні три місяці, а за ними наступні ще сім, ми матимемо нагоду збагнути, що всі попередні чотири роки (крім літа 2014-го, ДАП і Дебальцева – це окрема тема), всі ці Майдани-3, блокад-дурки, міхомайданчики, бунтуючи бляхери та все інше, все це було просто легкою розминкою. Справжнє бойовище почнеться прямо зараз.



Протягом наступних трьох місяців нас оглушать такими сенсаціями, що очі проти волі вилізуть на потилицю, щелепа зариється у землю, а серце вистрибне з грудей так, що крилаті ракети здивовано озиратимуться. Починається фінальний етап бойовища за головний приз під назвою ВЛАДА.

Битися за владу кандидати будуть як востаннє. Чому?
Тому, що Фірташ до України приїхати не може – заблокований в Австрії.
Тому, що Коломойський виїхав на Захід, втратив «Укрнафту» та «Приватбанк», і ще його примушують платити борги, чого раніше він не робив демонстративно.
Тому, що в Ахметова відібрали «Укртелеком» і заарештували майно в Британії.
Тому що Єфремов за гратами вже третій рік.
Тому, що Новинський, Добкін і Вілкул – під слідством.
Тому, що Януковича судять. Збагніть, вони щиро хочуть, аби все це припинилося.

А ще тому, що для Тимошенко ці вибори, певно, – останній шанс, після чого вона просто не зможе більше конкурувати з популістами молодої хвилі.
Тому,що Анатолій Гриценко переконаний, що знайдеться критична маса українців здатних проголосувати за «просто хорошого хлопця».
Тощо й тощо.

Тому, що ЗМІ відчули шалену конкуренцію з боку спільноти блогерів. Їхні бюджети сильно впали, а не прибуткові наші ЗМІ уже давно. Як похідне, у пресі просто шалене безробіття, а освоювати професії токаря, слюсаря, менеджера з продажів, няньки або гувернантки, журналісти, які зараз ручкаються з міністрами, не хочуть. Як похідне, бути чесним журналістом стало дуже дорого. Як похідне, журналісти стали поділятися на лояльних керівництву своїх видань і звільнених. Як похідне, маємо ті ЗМІ, які маємо, демаршів журналістів як у 2004 р. можна більше не чекати.

Тому, що нарешті ми з вами не хочемо віддавати нашу домівку – країну, під владу всім цим потворам дикої природи українського політикуму.

І от саме тому найближчі місяці інформаційно нас будуть гнобити й шпетити. Баталії наступні три місяці сягнуть такої міри істерії, злоби та ненависті, що не кожні нерви те витримають. На те й розрахунок у тих, хто ті баталії розкручує. Аби не витримали. Аби поступилися.

Що робити нам в цих умовах?

По-перше, частіше пригадувати прості чотири правила, якими послуговувалися борці за Незалежність України і у загонах УПА, і у катівнях ГУЛАГу: «Не вір, не бійся, не проси, не плач». Критично оцінюйте будь-яку новину. Не вірте зразу нічому, що вам говорять. Думайте. Аналізуйте. Чекайте подробиць. Не бійтеся висловлювати свою позицію та не лякайтеся погроз – вони вас бояться ще більше ніж ви їх. Не просіть ні про що опонентів – не пожаліють. Емоціям давайте волю де завгодно, але тільки не в дискусіях – скористаються та зроблять ще більш боляче. Що-що, а робити боляче вони уміють.

Ми мусимо бути сильнішими за них.

А що робити кожній конкретній людині практично? Робити те саме, що ви вже робите зараз. Бути на своєму місці. Тим, хто піде працювати в штаби – працювати сумлінно. Тим, хто веде блоги – писати. Тим, хто просто ходить на роботу та зайнятий своїми справами – говорити з людьми. Пояснювати людям, чому ваша позиція саме така. Щури бояться світла, а брехуни – правди. Та навіщо вам це пояснювати? Ви й самі все знаєте.

Це й робити щодня спокійно та якісно. Це потрібно. Це важливо.

І ще треба просто вірити. Подекуди одне це – найважливіше.

Бо розумієте, ми переможемо. Переможемо тому, що ми любимо свою країну. Тому що ми не віримо в казки та чарівників. Тому що ми вміємо й готові працювати. Тому що ми – сильні. Тому що ми хочемо перемогти.

Ми переможемо.

Поділитися:
Share

Share