Три питання, пов’язані з нашим східним сусідом. Питання 2

Отже, три питання, пов’язані з нашим східним сусідом.

1. Чому вони такі?
2. Чого від них чекати?
3. Що робити нам?

2. Чого від них чекати?

Як я вже казав в частині 1, існуючий в РФ суспільний устрій є неефективним, неконкурентним в умовах 21-го сторіччя. Він породжує критичну залежність РФ від Заходу, західних військових та промислових технологій. Крім того, не менш критичну залежність від випадкових коливань попиту та цін на природні ресурси, за рахунок яких суспільний устрій імперії лише і здатен існувати. З іншого боку, змінити суспільний устрій на більш прогресивний вони не можуть, тому що спроби зміни тоталітарного суспільного устрою моделі «цар-піддані» на демократичну, громадянську модель не сприймаються тим народом. Більше того – ведуть до неодмінного розпаду імперії.

РФ – найдавніша колоніальна імперія. До того ж, остання існуюча в світі імперія. Московська імперія містить в собі ряд критичних внутрішніх протиріч. Протиріччя релігійні, національні, соціальні, протиріччя бідні-багаті, народ-влада, народ-правоохоронці, центр-регіони – всі ці реальні протиріччя існують в РФ в надзвичайно гострому стані. До того ж зі сходу, примруживши очі, пильно дивляться на російські території ввічливі, витримані, холоднокровні сусіди.

Щоб утримувати під контролем ці протиріччя та загрози, РФ, у тому вигляді, в якому існує тепер, може існувати тільки в умовах тоталітаризму. Гіпертрофований розвиток силових структур, тотальний контроль ЗМІ, соцмереж, всього інформаційного простору, ідеологія «руского міра», витончена пропаганда, залякування образом зовнішніх ворогів, постійна брехня – цими інструментами утримується цілісність імперії. Послаблення цього тиску автоматично веде до усвідомлення наявних реальних протиріч, їх критичного загострення та розпаду імперії.
Фактично, кремль сидить на великій пороховій діжці.
Все, що робить зараз імперія, – це боротьба за самозбереження. Боротьба відчайдушна.

Імперія, для власного самозбереження, змушена:

• Вести постійну боротьбу зі зниженням цін на енергоносії, диверсифікацією їх поставок в Європу (звідси втручання РФ в Сирії, надання ядерних технологій Ірану, Південні, Північні потоки, Сили Сибіру і т.п.);
• Вести відчайдушну боротьбу з розширенням ефективного громадянського, демократичного суспільного устрою західного зразка на прилеглих територіях, територіях колишніх «республік» колишньої імперії. Тому що перемога суспільного устрою західного зразка та пов’язаний з цим соціальний та економічний розвиток будуть згубними прикладами для іншого населення імперії. Смертельним ударом по ідеології, по тоталітарному устрою, а отже і по самій імперії. Звідси – агресія в Грузії та Україні. Звідси – підтримання всіма силами тоталітаризму в Білорусі, Казахстані, інших колишніх республіках, підтримка місцевих диктаторів – часто за рахунок ресурсів та коштів самої РФ;
• Боротися проти єдності цивілізованого західного світу. Тому що єдність Європи та США є смертельною загрозою для колоніальної імперії родом з минулого, імперії зразка 18-19 сторіччя. Московська імперія в 18-19-20 сторіччі виживала та навіть досягала певних успіхів саме завдяки розколу Європи, взаємним протиріччям, взаємній боротьбі європейських країн. Тоді можна було ослаблювати одних, підтримувати інших, отримувати потрібні технології та товари, ловити власний геополітичний зиск. Використання внутрішніх європейських протиріч давало імперії найбільші її геополітичні успіхи. Такі, наприклад, як окупація більшої частини Східної Європи після 2-ї світової війни. Щоправда, всі геополітичні успіхи імперія завжди оплачувала великою кількістю людських жертв. Але це не є для імперії важливим. Адже жертвами завжди були переважно представники колонізованих, поневолених імперією народів.

Саме тому московська імперія, не маючи змоги відповідати сучасним вимогам, реаліям 21-го сторіччя, задля власного виживання намагається повернути Європу та світ в ситуацію 19-20 сторіччя. Саме з цією метою: підтримка націоналістів в західних країнах, відновлення історичних непорозумінь, роз’ятрення старих історичних ран, підтримка сепаратистських рухів (баски, Брекзіт), внутрішніх протиріч (заворушення у Франції). Чи є можливим таке повернення в минулі часи, такий регрес в розвитку цивілізації? Теоретично так, таке бувало в історії. Щоправда, це матиме наслідком руйнування сучасного способу життя, економічних відносин, гуманітарні катастрофи та мільйонні жертви.

З іншого боку, критична залежність РФ від західних технологій, західних товарів та західних фінансів в обмін на ресурси веде до того, що на пряме, відкрите протистояння,пряме силове зіткнення, класичні військові дії навіть проти своїх колишніх колоній москва зважитись не може. Імперія змушена маневрувати між намаганнями зруйнувати західну цивілізацію та, разом з тим, необхідністю робити це непомітно для супротивника. Саме це призвело до надзвичайного, небаченого раніше розвитку неявних, прихованих способів ведення війни. Мені здається, саме необхідність виживання імперії в таких умовах привела до влади в РФ представників спецслужб, які (спецслужби) гіпертрофовано розвинулись, вийшли далеко за межі своїх традиційних функцій (властивих спецслужбам в нормальній державі) та фактично керують тепер імперією.

Московська імперія є паразитом на тілі людства: в цивілізаційному, технологічному, культурному вимірах. Відповідно, вона і діє як паразит. Не маючи сил та потужності на відкрите протистояння, діє підступно. Якщо брати аналогію з тваринним світом, то дії РФ проти Заходу нагадують дії паразита, який за розмірами та силою значно менший за супротивника, до того ж і живиться за його рахунок. Тому, в процесі боротьби за виживання, паразит навчився застосовувати хитріші, непрямі методи боротьби. Паразит, атакуючи супротивника, непомітно проникає в його тіло, систему кровообігу та, за допомогою отрути чи віруса, починає впливати на нервову систему (якою для держави є система обміну інформацією: ЗМІ, соцмережі, блогери), мозкові центри управління (ключових політиків, владу різних рівнів), захисні системи (спецслужби, збройні сили), системи імунітету. Таким чином жертва присипляється, дезорієнтується, нервова система передає від органів чуттів спотворені або хаотичні сигнали, в жертви починається автоімунна реакція (тобто процес внутрішньої боротьби імунної системи з власним тілом, боротьба суспільства самого з собою). В кінці кінців жертва доводиться до стану паралічу або розпаду. При цьому дуже важливим для паразита є те, щоб жертва не помічала самого факту агресії, який вже відбувається, не вмикала захисних механізмів. Саме тому гебешна імперія уникає будь-яких різких рухів, явних проявів військової агресії, здатних розбудити Захід, включити його захисні механізми, його імунітет на повну потужність, виявити та ідентифікувати загрозу, справжнього ворога і, використовуючи явну перевагу в силі, знищити паразита.

Явна військова агресія вмикається лише в крайніх, критично важливих для агресора випадках. Таким був Іловайськ, коли під загрозою було існування всього донецького плацдарму РФ в Україні, і РФ змушена була ввести регулярні кадрові частини, щоб врятувати ситуацію. Таким важливим випадком було Дебальцеве: якби там вдалося утворити оточення ЗСУ, це могло спричинити повалення та повну руйнацію центральної української влади і дозволити кремлю досягти величезного геополітичного успіху. Таким був керченський інцидент, коли вдалий прохід українських військових кораблів через протоку вів би до значної втрати іміджу кремлівської влади. У всіх випадках явний вияв агресії породжував захисну реакцію Заходу та серйозні втрати для імперії. Також імперія наважується застосовувати відкриту військову силу, якщо вдається подати справу так, що це робиться «в нашіх с Западом общіх інтєрєсах», як наприклад в Сирії, де кремль нібито «бореться з ІДІЛ».

Фактично, впускаючи кремль в своє інформаційне поле, західна країна чи колишня «республіка СРСР» тим самим вже піддається агресії.

Яскравим прикладом дієвості такої тактики імперії є тихе, непомітне поглинання Білорусі. Повний контроль в інформаційному полі перейшов в контроль за центрами управління, призвів до повного відключення імунітету та захисних систем. Жертва паралізована, агресор переходить до стадії користування її матеріальними та людськими ресурсами, до використання тих ресурсів для своїх подальших агресій. На Білорусь чекає доля Абхазії, Придністров’я чи ДНР: викачування ресурсів матеріальних та людських, життя на грані виживання, харчування зомбуючою ідеологією з телеящиків. Території окупують зовсім не для того, щоб ділитися з ними прибутками від продажу власних енергетичних ресурсів.

Ще одним методом імперії є залякування. Залякування більш слабкого супротивника (Грузія, Україна, Білорусь, Казахстан) переважаючою військовою силою. Залякування більш сильного супротивника (ЄС та США) істеричними погрозами можливості ядерного удару. Це додатково посилює паралізуючий ефект. Перш ніж застосовувати цей метод, кремль дослідив реакцію Заходу на подібну погрозу за допомогою Північної Кореї. Діяли дуже просто. Надали КНДР ядерну боєголовку і подивились, як відреагує США на погрози маленького нахабного диктатора. Реакція виявилася саме такою як треба, Президент США побіг «домовлятися» з Кім Чен Ином. Саме того кремлю й було потрібно. Кремль отримав чіткий сигнал: «роби, що хочеш, час від часу залякуючи світ ядерними мощами». Для подібних дій також можна знайти аналоги в тваринному світі. Це коли змія чи жаба своїм кольором, поведінкою дає сигнал більш потужному противнику: «Не зачіпай мене, я отруйний і смертельно небезпечний».

Отже, підводячи підсумки, відповідь на питання, поставлене на початку: «чого чекати від Московської імперії»?

1. Геополітична боротьба проти диверсифікації поставок енергоресурсів на західний ринок та проти зниження цін на них;
2. По відношенню до ЄС та США: втручання в інформаційне поле з метою впливу на вибори, розколу по всіх можливих лініях: США-ЄС, між країнами ЄС, всередині США та країн ЄС (підтримка націоналістів, лівих та правих радикалів, сепаратистських рухів, міграційних криз, соціальних заворушень), організація терактів та провокацій. Все це приховано, без різких рухів, бажано чужими руками. Відкриті дії лише в критично важливих випадках. Періодичне залякування ядерним конфліктом.
3. По відношенню до колишніх «республік СРСР» – поглинання за зразком Білорусі. На черзі, на мою думку, Казахстан.
4. По відношенню до України – окремий, особливий випадок:
Україна є надважливим об’єктом для московської імперії. Проблемою №1.
Найперше тому, що це Київ. Історичне серце Київської Русі. Русі справжньої, не фейкового «руского міра». Без якої вся ідея, вся концепція «руского міра» втрачає своє історичне коріння, втрачає свій фундамент, втрачає сенс.
По-друге, тому, що поглинання України за білоруським сценарієм є неможливим. Нам вдалося зберегти та пронести через віки пригноблення ідею власного, українського державництва, волелюбний дух. Це – виклик імперії.
По-третє, програш в Україні – смерть для московської імперії.
Тому в Україні московська імперія буде використовувати весь доступний їй арсенал, всі фінансові, інформаційні, агентурні, військові потужності:

• максимально інтенсивне та продумане втручання в інформаційне поле на всіх рівнях, спотворення обміну інформацією в суспільстві, спотворення реальної оцінки ситуації громадянами, підміна понять свій-ворог, максимальна дезорієнтація, стимуляція недовіри до державницької центральної влади та боротьби з нею;
• максимально активне втручання в прийдешні вибори. Завдання №1 – кремлівська маріонетка на чолі держави. Втім кремль розуміє, що навіть у такому разі білоруський сценарій поглинання в Україні не пройде. Тому далі: максимальна здача маріонеткою державного суверенітету, ослаблення захисних структур, після чого – провокація автоімунної реакції, тобто міжусобної громадянської війни аж до сирійського сценарію. Для отримання потрібного кремлю результату виборів задіяні всі можливі методи маніпуляції виборцями: дискредитація та інформаційне нищення проукраїнського, державницького кандидата, потужне, нав’язливе рекламування «з кожної дірки та кожної праски» кремлівського кандидата, маніпулювання фейковими рейтингами в розрахунку на стадний інстинкт, технічні кандидати, прирівнювання державницького кандидата до естрадного коміка, розмивання електорату тощо;
• провокація розколу за всіма можливими лініями: етнічному, мовному, соціальному, релігійному, народ-влада, народ-правоохоронці, армія-влада, патріоти-влада, Україна-союзники. Розкол всередині проукраїнських сил, розкол всередині провладної фракції, розкол між гілками влади, підтримка правих та лівих радикалів, псевдонаціоналістів, сепаратистських рухів, соціальні заворушення;
• продовження повзучої анексії, блокування акваторій, військові провокації;
• намагання дискредитації державницьких політиків та політичних сил, активність псевдонаціоналістів та псевдопатріотичної п’ятої колони, різноманітних борцунів, ручних антикорупціонерів;
• використання помісних баронів-магнатів, невдоволених змінами в країні та обмеженням їх апетитів рамками закону;
• експлуатація традиційного люмпен-набору: «зубожіння-піввареника-карупція-розкрадання-олігархіувласті-таріфи-європєйскіє пєнсії- чомуахмєтовнесидить»;
• блокування ефективної діяльності ВР силами явних та прихованих прокремлівських політичних фракцій;
• шантажування заручниками;
• залякування військовою силою (маневри, концентрація військових частин біля кордону і т.п.);
• провокації, теракти, політичні вбивства особливо перед виборами, спроби зриву виборів чи їх делегітимізації;
• не виключене провокування певних територіальних конфліктів з боку все більш залежної від кремля Білорусі. Втім – не найближчим часом. Залежно від того, як буде розвиватись там ситуація;
• можливе застосування відкритої військової агресії з боку РФ. Україна, на жаль, все ще не сприймається на Заході, як невід’ємна частина західного світу. Ми не змогли вчасно зробити свій вибір та закріпити його. За що й розплачуємося тепер власною безпекою. Тому по відношенню до України у кремля значно більше можливостей для відкритої військової агресії та менше ризиків активної протидії Заходу.

Кремль готовий застосовувати відкриту агресію в двох випадках:

1. В критичних для себе ситуаціях, які б загрожували існуванню імперії чи сильно послаблювали її;
2. В ситуації, коли застосування відкритої агресії швидко та ефективно вирішувало б геополітичні проблеми кремля.

Найкращим варіантом для кремля було б, очевидно, якби йому вдалося переконливо виставити Україну в якості агресора. Переконливо як для Заходу, так і для внутрішнього споживача, так, як це вдалося зробити в грузинському конфлікті 2008-го року.

Заповітна мрія кремля, звичайно ж, бліц-криг, «малєнькая бистрая побєдоносная война». Або хоча б завдати Україні болісної локальної військової поразки, яка б могла призвести до політичної дестабілізації та руйнації влади. У випадку, якщо б кремль був упевнений в отриманні швидкої військової перемоги, він без сумніву наважився б на пряме військове вторгнення, навіть не зважаючи на серйозну відповідь Заходу та тяжкі економічні втрати. Питання України надважливе для самого існування московської імперії. Проте кремль абсолютно не здатен до затяжної війни: санкції, ембарго, ізоляція Заходу, військові втрати, розчарування власного населення дуже швидко зруйнують імперію.

Ось така приблизна систематизація загроз та викликів, в умовах яких нам потрібно жити, боротись і перемогти. Боротьба України за незалежність вступає у вирішальну фазу. Доля України відтепер в руках справжніх громадян України.