Роз’яснення щодо президентського тролінгу ЗМІ

Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

У неділю під час спілкування Президента з журналістами непомітно проскочив дещо прихований та мало для кого зрозумілий тролінг від Порошенка. Він декому дякував за об’єктивність, коли насправді саме ці видання продемонстрували дно журналістських стандартів, а їхні представники на прес-конференції – низький рівень культури й професіоналізму. Найперше, це стосується видання “Лівий берег” і Соні Кошкіної. Її розв’язний тон залишимо поза увагою – раніше вона себе поводила більш гідно, але лаври декого з «недорогеньких» заразні. А подяка їй і виданню з дуже непримітним застереженням, мовляв, ви ж там у себе дещо поперебріхували, заслуговує на хвильку уваги. Я, між іншим, теж прочитав ту статтю Кошкіної, яку згадав Порошенко. Те, що вона доволі тенденційна, то тут нічого дивного, ця трансформація у колись дуже цікавого видання почалася не сьогодні й не вчора. Вразило дилетантство в ряді питань, які не були таємницею за сімома печатками. Під статтею стоїть дата 12 грудня. На цей день уже можна було майже відкрито взнати інформацію, «пробує дослідити» з дуже дивними висновками авторка.

Отже, перебрехали чимало та ще й фейки повивішували. Десь в УА-1 проскочило припущення, що в Київ під час Собору прилетів Варфоломій, вони самі скоро виправилися, а всі інші цю дезу навіть передруковувати не стали, а на Л.Б фейк висить і досі. Але я про пару інших мудрствувань від видання Дніпровських фінансово-політичних груп. Наприклад, гучний матеріал: «Адміністрація Президента не допустила Кирила Говоруна до участі в Соборі». Архімандрит Кирило – постать дуже цікава та надзвичайно інтелігентна. За часів митрополита Володимира Сабодана він очолював відділ зовнішніх зносин УПЦ-МП. Після перевороту Новинського, викрадення Олександра Драбинка та повільного умертвлення митрополита Володимира він покинув Україну. На момент, коли розпочався Собор, він стояв не перед замкнутими для себе воротами Софії, а разом зі мною в ефірі Прямого ТВ. До речі: мінус редакторам. Мали в своєму розпорядженні таку визначну й компетентну постать і не дали йому майже нічого сказати, забивши час пустопорожніми включеннями та невміло затягнутими трансляціями з площі.

Отець Кирило дійсно отримав запрошення й прилетів з Лос-Анджелеса, де викладає в університеті, для виконання ролі експерта (не учасника) Собору. Чи дійсно його прізвища не було у списках на вхід, чи мав він бути в самій Софії, а не очікувати в іншому приміщенні на можливий експертний запит тощо – це Л.Б. не цікавило. Сам архімандрит з цього проблеми не робив – він людина дуже скромна й культурна. Тому джерелом повідомлення був не він, а якісь анонімні «джерела Л.Б. в церковних колах». Не було нічого простішого, як розпитати його самого, але ж на цьому сенсацію не створиш. А щодо того, що це якраз АП не пропустила архімандрита з суто політичних причин, то тут уже нижче дна. Найперше, хто-хто, а Кошкіна добре знає систему роботи УДО (Управління Державної Охорони). Це не охорона Президента, це управління в функції якого входять охоронні заходи щодо широкого кола посадовців, а також іноземних лідерів, заходів за участю перших осіб держави та інших заходів, до яких безумовно належав і Собор. Але списки на пропуск формує організація, чий захід УДО охороняє. Списки були й від Адміністрації, але вони стосувалися не учасників Собору, а персоналу, який забезпечував участь Президента. Були списки від технічних структур та списки, підписані й узгоджені екзархами Вселенського Патріарха, які, властиво, сам Собор проводили й визначали для УДО, кого ті мають пропустити. Списки формувалися в гарячому режимі, бо учасниками Собору, крім владик, які отримали запрошення особисто від Варфоломія, були ще по два на кожного єпископа запрошені (священик і мирянин або монах). Там на ходу виникали зміни, тому до ранку, коли мав початися Собор, екзархи пару разів корегували перелік. Але це були їхні списки. А вже зранку, коли відбувалися особливо драматичні події, вони просто перестали переглядати корективи до переліку.



Але це добре відома українським журналістам практика, коли УДО на рамці пропуску має списки не з печаткою та на бланку Адміністрації Президента, а на бланках зацікавлених організацій з візою організатора заходу. Так на День Незалежності редакція телеканалу ЗІК, що в Жовтневому палаці, опинилася в зоні обмеженого доступу на час перебування перших осіб країни та високих гостей. Але треба було пропускати працівників та гостей, серед яких був і я. Мене пропустили не за списками Адміністрації, а за одним із двох списків (персонал і гості) від телеканалу, який лише завізували в УДО. Тому гучний заголовок – це лише тупа брехня з метою вкинути вигідну замовникам компрометуючу тезу проти Порошенка та розмити позитивний новинний ряд із Собору.

Але для чого потрібно було розкручувати всю цю “драматичну інтригу”? Адже тема: чи пропустили, чи ні одного гостя, мало кого стурбує. Аж ні. Тут уже цілу конспірологію створили. Виявляється, архімандрита Кирила мали обирати на посаду предстоятеля нової української Церкви, цього дуже хотіли в Константинополі, але не хотіли в Київському патріархаті та в Адміністрації Президента. Відбулася , бачте, змова таких-сяких, і внаслідок цього таке чудесне оновлення в Церкві не сталося. Про це Лівому берегу нібито повідомили якісь їхні джерела в церковних колах. От тільки мої джерела далеко не в церковних колах свідчать, що команда Лівого Берега та супутній йому Фонд імені Горшеніна мають свої джерела, та що там, беріть вище – партнерів у якраз тому середовищі, яке категорично відкидає автокефалію та залишається з Онуфрієм-Новинським-Кирилом. Думаю, що через різних наближених журналістів робили інформаційну провокацію, щоб внести додаткове сум’яття та хоч щось здискредитувати.

А сам архімандрит ще тиждень тому чітко відповів на запити «стурбованих», що не планував, не хотів, не пропонували й реально не зміг би. Тож маємо завчасне спростування основного фігуранта й «постраждалого» згідно фейкового повідомлення, цілковиту відсутність доказів чи навіть чуток на користь цієї версії, а супроти цьому – анонімні джерела певного видання та ще й у абсолютно чужій ідеям Собору й автокефалії церковній структурі.

Ніби на цьому вже й можна було б закінчувати, але добавлю ще пару слів. Глибша причина всіх цих та багатьох інших побрехеньок випливла у контексті спроби перевести увагу від реального морального тріумфу країни й Порошенка під час цього Собору та успішного завершення такої видатної справи й перевернути все з ніг на голову. Тут уже одним Лівим Берегом не обійшлося. Тезу розкручували всі російські канали, а їм услід медіа-холдинги Коломойського та Садового (інших олігархічних ТВ в ці дні переважно побачити не встиг) й, звісно ж, Українська правда, ну як же без неї. Суть цього вкиду зводилася до того, що «Порошенко лобіював і протягував свого ставленика» митрополита Вінницького від УПЦ Симеона. Це виявилося цілковитим фейком, але й досі вже, щоправда, маргінальніші оглядачі продовжують мусолити тему, що Порошенко, бач, програв, бо не зміг поставити свою людину. От тільки питання, чому ж він такий радісний був, коли з новим предстоятелем виходив до людей, що аж ніяк приховати чи стримати емоції не міг?

Загалом про цей, ще один фейк напишу, якщо встигну, пізніше. А зараз публікую цей текст, зроблю ще пару дрібніших справ та дещо проаналізую з тих заяв, якими струшували повітря у Верховній раді, а також і щодо тих, які мали б прозвучати, а якось їх ми не дочекалися.

Поділитися:
Share

Share