А вибір маємо? Роздуми порохобота
Ви знаєте, по мірі розвитку передвиборчої кампанії, я часто став відчувати дику втому. Справді, неймовірно втомлюють люди, які свято вірують в прихід чарівника, який «порядок наведе», «тарифи знизить», «війну завершить», тощо. Часто підмиває все це на фіг покинути і сказати щось на кшталт: «Та обирайте кого хочете! Мені що, більше всіх треба? На відміну від окремих журналістів-на-пів-шишечки та їхніх симпатиків, я вмію щось ще, крім писати тексти. Я пережив комуняк, кучмістів, янучар – переживу і ваших обранців. Бо це не мене, а своїх виборців політики-популісти, яких тягнуть у владу замість Пороха, кинуть, обдурять, розведуть як лохів і зроблять набагато біднішими ніж вони є зараз. Це не я ревітиму від розчарування – це прибічники політиків-популістів гризтимуть лікті з пересердя. Це їм, а не мені, помстяться їхні обранці… То якого? Хай собі таранять стінки лобом, якщо розуму нема, а я збережу свої сили, ресурси та нервову систему, допоки вони збагнуть…»
Навідують вас такі думки? Буває?
Але не кидаю. Чому? Та тому що дуже шкода марнувати аж цілих 10 років життя. З тезою «якщо реформи ітимуть, як ідуть, за 15-20 років житимемо як нинішня Польща, а якщо оберемо популіста, додайте 10 років», я згоден цілковито. Див не буває. Романтики-ідеалісти призводять частіше за все до гільйотини якобінців і катівень більшовиків – свідчить вся світова історія. Успіху досягають важкою працею власною, а не розкуркуленням багатія, – очевидно всім крім сліпих.
Але є й ще дещо. Я точно знаю, в разі приходу до влади популістів, яких виставлять альтернативою Пороху, прибічників тих популістів обдурять, розведуть і зроблять ще біднішими, але їх геть чисто взагалі нічному не навчать.
Вони ні чорта не збагнуть. Вони знайдуть 1000 причин тому, що сталося, і там не буде одної єдиної – «винний я сам».
Я вже неодноразово це бачив. Одні з них включать режим «божа роса» і почнуть об’являти благом будь-яку дію того популіста, аж до самих ідіотських. Другі заволають, що «обрали не того», мовляв, якби обрали не цього популіста, а от того, все б вийшло. Треті заявлять, що нема в житті щастя і кинуться вести до влади радикалів-націоналістів, аби ті «порядок навели» – читай, повернули країну в блаженні часи дядечка Сталіна, але під червоно-чорними прапорами… Після чого Захід поглинання нас Москвою з’їсть і не подавиться – «дикі вони», мовляв, лише Москва їм раду дасть.. Четверті…
Та до чорта виправдань вони собі знайдуть. Крім одного – «винний я сам». Бо це ж треба, аби корона впала! Це ж треба визнати винним їхню панську милість – Себе! Це ж те саме, що зруйнувати весь свій попередній світогляд утриманця і опинитися самому на згарищі, зі своїми бідами сам на сам. Це ж…
Я знаю – у мене це вже було. Я вже це визнавав сам собі, свого часу.
Я знаю, що цієї причини у них не буде, бо в тому, що їхній добробут не відповідає їхнім бажання, вони винними бачать олігархів, депутатів, Президента, баригу-підприємця, сусіда… Кого завгодно, крім самих себе.
А відтак, вони не бачать себе громадянами, які мусять збудувати собі країну своїх мрій. Вони бачать себе утриманцями, яким всі винні. До чого може довести країну диктатура таких от утриманців – подивіться на Венесуелу. Я не хочу такого.
Тому навіть втомлений та затурканий, я так само сідаю писати черговий текст. Може хтось прочитає, а прочитавши, замислитися? Проаналізує, скине полуду з очей і зробить висновок?!
Я чудово розумію людей, які роблять те саме. Пишуть, коментять, перепощують …
Вибору нема. Або – або.
