Чудеса Майдану
Всі розуміють, що Майдан, українська Революція Гідності розпочала новий відлік всесвітньої історії, як би хто не пручавсь цього трактування.
Коли Президент, обраний богоугодним народом в богоугодний спосіб (зараз я вважаю, що вибрали правильно, як не крути) втисячне порушив обіцянку, цьому народу дану, і відмовився від підписання обіцяного курсу, я зрозуміла, що Помаранчева революція то навіть не репетиція була, а тест на глибину дрімоти українського суспільства, в яке я перестала вірити акурат в 2010, в день оголошення результатів виборів.
І я подумала, що країні або кирдик, або буде чудо.
Перше чудо – ні, не зібрання на Майдані з парасольками, кавою і гарним настроєм – тут ми попереду всіх, нам що: музика, бутрики, кострики, та пообирать гетьмана на палатку з 8-ми душ, ето льогко, досвіду хай_чабан гукати в нас є… Перше чудо було бачити мільйон чоловік, мої “90%” тих, хто завжди за кадром подій, бо їхня справа – робити свою справу, поки хтось “рухає планету”, коли не більше, котрі зібрались на віче.
Коли чесно, то я думала, що не витримає Хрещатик, і підземному місту хана. Від М Хрещатик до М Майдан Незалежності можна було просунутися за години 1, 5-2. Було багато дітей, яких передавали на руках, коли треба було вивести. Я стояла в цій силі силенній людей і розуміла, що зараз, в перемовному кабінеті, де наші з ригами мають домовитись про…, відбувається диво “дипломатії”, коли тирани розуміють, що не вистачить ні куль, ні бажаючих цілитися, бо це саме той випадок, коли задавлять масою та додушать голими руками, і не врятується ніхто.
Друге чудо – ще писатимуть тисячі разів, а я вже не буду, це коли впав перший, а за ним встали тисячі, коли смерть не відлякала, а ще більш згуртувала, коли нація вільних людей, не за національністю, мовою чи релігією, а світобаченням, бажанням належати до касти непримиренних і вільних духом і тілом, згодних за це відчуття їх дух і тіло покласти на алтар, відчула себе здатною змінити бодай щось.
А вийшло – змінити все.
Майдан був різний. І щирий, і пристосуванський, і лакмусовий, і… але він був лише таким, яким було тоді суспільство – там були всі його прошарки. Один розумний хлопець, в розмові про еліту в суспільстві, на моє твердження, що в одному, окремо взятому місті її нема, сказав, що є, що еліта буває навіть в нечистотах – то, що зверху.
Але я страшенно не люблю, коли змінюється енциклопедичне значення слова. То ж на Майдані були не лише кращі з кращих, загинули не лише кращі з кращих, зрушили все з місця не лише кращі з кращих – облишимо пафос і красиві промови, “… не на з’їзді Нового курсу…” ©, там були саме ті, хто мав там бути, бо хотів змін, було цікаво, просто створював масовку, шукав реалізації себе, заробляв, просто приходив поїсти. Майдан був живою країною в центрі майже мертвої країни. Майдан став центром зародження нового суспільства, з всіма його вадами і великими здобутками.
Майдан був перезавантаженням наймасштабнішого збою в системі по всій планеті. І це не високі закиди, ми вже спостерігаємо процеси змін мало не в кожній державі, яка має вагу в міжнародних відносинах.
Моє число 10 – у відсотках – людей, які “рухають” планету, нікуди не дівається. Настав час тих, хто 10%, і створились сотники, лідери, керівники рухів. А потім, хто 1, і почались перемовини, залучення іноземних партнерів, формування подальших дій, і 0,00001%, котрий поліз на трактора… Саме це спрацювало. Не заклики одної, окремо взятої людини, на дії, не його плани та цінні вказівки, а народ, який сам опам’ятавсь і почав діяти.
Такий народ зможе очолити потрібна та правильна людина. І це було третім дивом. Так, часто страх творить дива, він вмикає в людині максимальну здатність точно зреагувати на ситуацію заради виживання. Половина голосуючих, я впевнена, проголосували через страх бути знищеними: або матеріально, або фізично, шо є часто взаємозамінним.
Четверте диво Майдану – добровольці на фронт. Саме Майдан створив цей дух, саме на Майдані виникало братерство, єдність і справжня цінність, яка відроджувала на головах оселедці, в жилах – вогонь, в серці – відвагу, в душі – непереборне відчуття пекучої та ніжної, тисячоліттями – замість крові – любові до землі, до рідних богів, до могил пращурів, омитих солоною пам’яттю.
Майдан – це не лише хронологія архіважливих подій, що змінили хід новітньої нашої та світової історії, це не відродження легенди козацтва, це не повернення нашої, справжньої, історії, це, я щиро на це сподіваюсь, школа, як не треба робити, аби втратити – знов – здобуте кров’ю, оплачене тисячами життів, найбажаніше для кожної людини – бути вільним.
Фото © Facebook Максим Баландюх
