Заходи в Україні до 85-х роковин Голодомору 1932-1933 років

Українці та світове співтовариство 24 листопада 2018 року відзначають 85-ті роковини Голодомору. Український інститут національної пам’яті публікує анонс заходів, приурочених пам’ятній даті.

Заходи в Україні
до 85-тих роковин Голодомору 1932-1933 років

Джерело

Ми пам’ятаємо! Ми сильні!

Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей.

Його жертвами стали і ті, хто вижив у 1932–1933 роках. Бо мали забути, хто вони, ким були їхні предки, що мають зберегти для світу їхні нащадки. Мали забути, хто і за що їх вбивав.

Смерть і забуття – ціль Сталіна та його поплічників щодо українців.

Вона не досягнута. Українці вижили і не забули. Ми існуємо і пам’ятаємо. Ми існуємо, бо пам’ятаємо.

Пам’ятаємо про Голодомор.

Ми пам’ятаємо, як внутрішні суперечки допомагали зовнішньому ворогу.

Ми пам’ятаємо, що стається із тими, кому забракне снаги відстояти свободу. Хто проміняє її на хліб. Як вслід за свободою втратить і його.

Ми пам’ятаємо, як дорого коштує віра у привабливі гасла. Як «землю селянам» перетворилося на «в землю селян».

Але ми також пам’ятаємо українців, які піднімалися на боротьбу проти комуністичного режиму. Своїми повстаннями вони завдавали йому дошкульних ударів, робили слабшим, неспроможним повторити потім десь інде, в поневоленій ним частині Європи, злочини масштабу Голодомору.

Ми пам’ятаємо тих українців, які ділилися останнім шматком хліба, як ослаблені голодом показували світові силу людяності.

Ми пам’ятаємо помсту молодого українця у Львові за вбивство мільйонів його братів та сестер, яка стала виявом національної гідності.

Ми пам’ятаємо тих українців, які берегли пам’ять про пережите, хоча платили за це волею чи навіть життям.

Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей.

Його жертвами стали і ті, хто вижив у 1932–1933 роках. Бо мали забути, хто вони, ким були їхні предки, що мають зберегти для світу їхні нащадки. Мали забути, хто і за що їх вбивав.

Смерть і забуття – ціль Сталіна та його поплічників щодо українців.

Вона не досягнута. Українці вижили і не забули. Ми існуємо і пам’ятаємо. Ми існуємо, бо пам’ятаємо.

Пам’ятаємо про Голодомор.

Ми пам’ятаємо, як внутрішні суперечки допомагали зовнішньому ворогу.

Ми пам’ятаємо, що стається із тими, кому забракне снаги відстояти свободу. Хто проміняє її на хліб. Як вслід за свободою втратить і його.

Ми пам’ятаємо, як дорого коштує віра у привабливі гасла. Як «землю селянам» перетворилося на «в землю селян».

Але ми також пам’ятаємо українців, які піднімалися на боротьбу проти комуністичного режиму. Своїми повстаннями вони завдавали йому дошкульних ударів, робили слабшим, неспроможним повторити потім десь інде, в поневоленій ним частині Європи, злочини масштабу Голодомору.

Ми пам’ятаємо тих українців, які ділилися останнім шматком хліба, як ослаблені голодом показували світові силу людяності.

Ми пам’ятаємо помсту молодого українця у Львові за вбивство мільйонів його братів та сестер, яка стала виявом національної гідності.

Ми пам’ятаємо тих українців, які берегли пам’ять про пережите, хоча платили за це волею чи навіть життям.

Джерело

Автор