Про е-декларування
Для мене вся ця історія з е-декларуванням зрозуміла як дитяче лото.
Учасників три. Перший – це уряд, який хоче провести е-декларування. Уряд очолює давній соратник дядька Петра. Дядько Петро неодноразово казав, що впровадження е-декларування нагальна необхідність. Говорить він це серйозно – якби ні, все це е-декларування було б затягано по коридорах виключно з “об’єктивних причин” та під правильні красиві словеса.
Не вірите? Згадайте прем’єрство Юлії Тимошенко – от неперевершений майстер подібних махінацій.
Учасник два – камарилья. Середня ланка чиновників для яких е-декларування – дорога в пекло. Які на державних посадах працюють багато років і будь який проект затягати по кабінетах і потопити в нюансах вміють професійно. Історія знає до чорта випадків коли бюрократія в момент загрози їй усій, демонструє дива солідарності та взаємодопомоги.
Журналістам це зрозуміти важко, аби знати міцкість і виверткість системи треба часто бачити заводський цех, офіс приватної фірми, коридори владних установ, кабінети в податковій – коротше щось іще, крім газетних редакцій.
Учасник три – спільнота борцунів від нардепа Лещенко до самого останього Шабуніна. У цих вигода подвійна. По-перше, гарний привід для піару. По-друге, вже неодноразово говорилося – гранти свої вони отримують не без участі чиновників профільних міністерств, тобто – учасників № 2.
А суддєю у ситуації виступає народ. Який або – повірить команді реформаторів з Банкової та Грушевського, або – повіртить патяканням бюрократії, говореної вустами борцунів. Тоді народ невдовзі здобуде собі ту владу, яка захищатиме інтереси однопартійців-олігархів, топитиме всі потрібні реформи, але при тому говоритиме дуже багато гарних і правильних слів. Як Юлія Володимирівна, наприклад.
Все просто. Що незрозуміло?
