Інтерв’ю начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ генерал-майора Юрія Мельника
«Експлуатуючи техніку, військовий не повинен думати про гарантійні зобов’язання, якщо вона вийде з ладу. Він має бути впевненим у машині, почуватися захищеним».
Про перспективи розвитку й модернізації вітчизняної бронетехніки, перехід на стандарти НАТО та наявні проблеми розповідає начальник Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України генерал-майор Юрій Мельник в інтерв’ю «Народній армії».
— На параді з нагоди 27-ї річниці незалежності України рух механізованої колони відкрив танк «Ятаган». Це натяк на новий курс?
— Танк «Ятаган» розроблено з гарматою під натовський боєприпас — унітарний постріл калібром 120 мм з автоматом заряджання, зі зварно-катаною баштою. Нині він перебуває в одній із військових частин, відбувається дослідження щодо можливості його застосування. Річ у тім, що розглядають ситуацію, у якій ми переходимо на стандарти НАТО, не тільки щодо систем управління. Керівництво держави прийняло політичне рішення про вступ у НАТО, тому застосування наших підрозділів у спільних операціях може виникнути в будь-який час, а отже, має бути взаємодія з підрозділами НАТО у використанні сумісних боєприпасів. Тому й було прийнято рішення стосовно танка «Ятаган» — усебічно дослідити його на ймовірні поломки в процесі експлуатації й мати напрямок подальших дій.
Якщо взяти за приклад польський досвід: коли вони готували своїх танкістів до спільних дій із НАТО, то вони пішли шляхом закупівлі танків «Леопард». Ми вже маємо розробку, яка відповідає вимогам НАТО, і вона має право на життя. Автомат заряджання виготовили українські виробники.
— Це, безумовно, добре. А що сьогодні з гарматами?
— Виконано ряд робіт, і як результат існує конкуренція між двома виробниками танкових гармат. Вони можуть виготовити стволи і 120, і 125 мм на сучасному обладнанні. Випробування завершено, гармати постачають у рамках ремонту танків. До речі, хоч би що там розповідали російські мас-медіа про відсутність у нас потужностей для виробництва гармат, це неправда. Гармата одного з українських виробників уже вдвічі перевищила показники щодо живучості ствола гармату російського виробництва.
— Що чекатиме на танк Т-84?
— Нагадаю, що рота Т-84 брала участь у військовому параді ще 2003 року. Потім ці машини, відверто кажучи, кочували всією Україною, і пройшли вони по 300–350 км, тобто їх практично не експлуатували, тож з’ясувати, у чому можуть виникнути проблеми, не могли. Протягом експлуатації цих машин у 14-й бригаді виявили низку нехарактерних несправностей, які потребують усунення.
Тепер ці машини передано в 169-й навчальний центр «Десна» для продовження циклу експлуатації, де з них вижмуть усе, що можливо. Головне кінцевий результат, а саме — справна, надійна машина, яка забезпечить усі вимоги наших танкістів.
Ця машина має потенціал, і вона має право на життя під час перехідного періоду між Т-64 та «Оплотом». Машина дуже надійна, проста в експлуатації, і, що важливо, українського виробництва. Її освоює екіпаж дуже швидко, вона має запас потужності двигуна 1200 к. с., на неї встановлено тепловізійний приціл наших виробників, засоби зв’язку, навігації. Загалом вона не потребує великих зусиль для адаптації до сучасних вимог, як, скажімо, Т-64.
— Якщо можна, то розкажіть докладніше про долю танка Т-64БВ.
— Т-64БВ — наш основний танк, ним забезпечено війська, танкові бригади. Я вже неодноразово наголошував, що існувала думка ще років десять тому, що «Булат» — остання модернізація, і все. Але, як засвідчила практика застосування цих машин, вона має ще досить великий потенціал модернізації. Сьогодні в Харківському конструкторському бюро з машинобудування ім. Морозова здійснюють дослідно-конструкторські розробки, і наступного року ми матимемо машину, яка за своїми бойовими властивостями перевищуватиме властивості танка «Булат» і щодо захищеності, й щодо рухомості. Роботи відбуваються комплексним методом — щодо рухомості, удосконалення моторно-трансмісійного відділення, систем зв’язку, навігації, системи управління озброєнням. Головне завдання модернізації — виготовити за незначні кошти та короткий час надійний зразок.
Також відбуваються дослідно-конструкторські розробки, що стосуються імпортозаміщення складників танка «Оплот». Сподіваюся, що наступного року цю роботу теж буде завершено.
Із заводу ім. Малишева мають надходити нові, якісні, надійні машини.
— Ви неодноразово порушували тему рухомості бойових машин. Яка нині ситуація з двигунами?
— Попередні роботи з капітального ремонту двигунів 5ТДФ завершено, ми маємо певний запас цих двигунів. Капітальний ремонт відбувався не без складнощів, тому що існував цілий ряд так званих критичних складників цього двигуна, які не виробляли в Україні. Здійснювали певну роботу, зокрема дослідну, із заміни цих складників. Нагадаю, що майже все виробництво бронетанкової техніки в Україні проходило в тісній кооперації з Російською Федерацією.
— Яка тепер ситуація з ремонтом бойових машин не на заводах, а в польових умовах?
— За чотири з половиною роки війни робота ремонтників вийшла, так би мовити, на плановий режим. Це вже повсякденна діяльність. Ремонт освоєно, він відбувається протягом визначеного часу. Ремонтні підрозділи набули спроможностей, навчили людей, — словом, робота йде. Питання про укомплектування відповідним оснащенням і технікою — на завершальному етапі. Уже почали надходити у війська танкоремонтні майстерні, пересувні зарядні акумуляторні станції, які пройшли модернізацію у Вінниці на одному з підприємств концерну «Укроборонпром». Також завершено випробування й допущено до експлуатації БРЕМ львівського виробництва. Удосконалення майстерності ремонтників — це завдання командирів ремонтних підрозділів, і вони над цим постійно працюють.
— Якщо можна, то скажіть кілька слів про легку бронетехніку.
— Ми маємо нагальну потребу в БМП для комплектування підрозділів, є потреба в комплектуванні резервних підрозділів. На сьогодні альтернативи БМП, на жаль, немає. Є певні пропозиції, і ці машини треба закуповувати, тому що, як я вже неодноразово наголошував, краще, коли в районі бойових дій військовослужбовець експлуатує БМП-1, аніж шкільний автобус. Що ж стосується колісної техніки, такої, як БТР-3 і БТР-4Е, то, на жаль, наші підприємства не можуть забезпечити потреби Збройних Сил України в тих обсягах, у яких ми вимагаємо. Насамперед треба працювати над якістю цієї продукції, саме якість має стояти на першому місці. Експлуатуючи техніку, військовослужбовець не повинен думати про гарантійні зобов’язання, якщо вона вийде з ладу. Він має бути впевненим у машині, почуватися захищеним. Я думаю, що керівництво ДК «Укроборонпром» має робити акцент саме на якості техніки.
Держава надала гроші, контракти є, робота відбувається.
Центральне бронетанкове управління займається ремонтом машин, щоб поліпшити їхні характеристики. Наприклад, постійно відбувається удосконалення БРДМ, забезпечуємо цією технікою війська до моменту переозброєння. Це перехідний період, а потім ці машини буде виведено зі штату, поставлено на відповідні види зберігання для формування резерву, війська буде переозброєно тими зразками, виробництво яких освоїли наші державні підприємства.
Наприклад, уже завершено дослідну експлуатацію тактичної бойової колісної машини «Дозор». Ці машини пройшли в одній із бригад у середньому по 15–20 тис. км, є характерні поломки, на які вже звернуто увагу конструкторів, треба доопрацювати дві-три номенклатури, і буде вже досконала машина. Власне, саме для того й існує дослідна експлуатація.
Розмову вів Олександр ШУЛЬМАН, «Народна армія»
На фото: T-84-120 «Ятаган»
