Роковини нашої ганьби

Mason Lemberg
Mason Lemberg

Рівно рік тому сталася подія, яка ввійде в історію як сторінка нашої ганьби.

Керуючись вузькопартійними політичними мотивами і, як завжди, брехнею про те, що вони захищають інтереси “громадянина”, та безкарністю, яку дала їм депутатська недоторканість (яку вони обіцяли відмінити), дюжина клоунів-політиканів порушила державний кордон України щоб ввезти на територію країни обриганого тхірохряка.

І робили вони це не якось там підпільно, а відкрито, на показ демонструючи зневагу до прикордонників і влаштувавши ціле телевізійне шоу. І тисячі дегенератів по всій країні щиро раділи тому, що група клоунів-політиканів, кілька сотень кримінальних елементів та пучок дешевих медіалахудр поглумилися над одним зі стовпів державності – непорушністю державного кордону.



Пройшов рік. Ніхто вже не згадує за тхірохряка, а не те що за його “конституційне право на суд”, яке він так і не реалізував. Ніхто не задає запитання цим “політикам”, нахрін вони це робили, нахрін відкрито глумилися над одним зі стовпів державності – цілісністю та непорушністю державного кордону і над пам’яттю всіх, хто помер, щоб зберегти кордони України.

І обіцяну депутатську недоторканість вони так і не відмінили, а мовчать тихенько.

Зате тепер фактично кожен учасник цих подій бачить себе Президентом. Головнокомандувачем української армії, воєначальником людей, які захищають Україну. Бачить себе Гарантом Конституції, конституційних принципів, в тому числі гарантом цілісності й непорушності державного кордону України.

Це так, для усвідомлення глибини дна, на яке вони заглибилися разом з тими, хто їх підтримує.


Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Триумф борця з баригами

Вітаю всіх з річницею знаменної дати. Рівно рік тому кордон незаконно прорвав колишній президент Грузії, колишній голова Одеської ОДА, колишній громадянин України і прочая, і прочая – Міхеіл Саакашвілі.

Це був справжній шок. Люди, які себе позиціонували як альтернативу нинішній українській влади повелися так само, як банда Гіркіна зі Слов’янськом – просто порушили кордон шляхом бійки з прикордонниками. Проте кожна українська всепропадла тоді світилася як неонова реклама. От він!.. Жаданий!.. Який посадить корупціонерів!.. Який забере у багатіїв і поверне народу!.. Який побудує Україну 21 сторіччя за 70 днів (версія Саакашвілі), результати чого будуть відчутні за пару років (версія Сакварелідзе).

Дійшло до того, що адекватні, нібито, журналісти заспівали пісень про «перехід кордону з необхідності» та «влада сама примусила порушити». Вірно писав Фрейд, коли надто збуджена уява – розум здається.

Без перебільшення, зраднюки від Саакашвілі очікували дива. І диво сталося.

За півроку незаконного перебування в Україні ця колишня легенда пострадянської антикорупції встигла:

  • продегустувати кухню найдорожчих ресторанів Львова,
  • скататися по країні кортежем крутих іномарок, ігноруючи ПДР і зауваження працівників поліції,
  • зібрати в центрі Києва низку мітингів чисельністю від 1 до 5 тис осіб. Один єдиний раз мітингарі зуміли таки зібрати біля 14 000 і перебільшили чисельність найзачуханішої акції протесту проти Януковича,
  • зняти на Липках розкішні апартаменти для проживання себе коханого разом з коханкою,
  • загадити Маріїнський парк і перетворити його на головний бомжатник Києва,
  • виставити блазнями масу українських антикорупціонерів-грантоїдів. Премію Дарвіна заробив Віталій Шабунін з питанням до українців: «Що вам треба, аби ви нас підтримали?»,
  • надихнути пані Богуцьку на низку пронизливих постів про борця з баригами,
  • вляпатися в скандал із фінансуванням з Росії – ті самі нардепи-опозиціонери і антикорупціонери-грантоїди після того від Саакашвілі чкурнули як від чумного,
  • ледь не взяти штурмом Жовтневий палац разом з глядачами (в т.ч. дітьми) та американським джазом на сцені,
  • й нарешті, відвідати ресторан «Сулгуні».

Після чого – прикордонники, рило в підлогу… І міцно взятий за чуб порушник кордону хутко попрямував назад – до кордону.

З прикордонників почав – прикордонниками і закінчив. Позаяк нєфіг топтатися по зеленому берету.

Маси українських громадян на цю подію відреагували… ніяк. Того вечора від людей на Хрещатику ломилися ресторани й пивні паби, але на Банкову на заклик палких опозиціонерів прийшли лише кілька десятків фанатів Саакашвілі. Не відреагували й депутати, – крім кількох грізних заяв ніяких кроків з їхнього боку не відбулося. Саакашвілі всіх просто дістав.

Ще раніше зникла Юлія Тимошенко, та сама, яка докладала всіх зусиль аби екс-громадянин Саакашвілі таки потрапив до України.

Власне, і все. Незаконний перетин кордону завершився піврічною клоунадою в центрі Києва і ульотом головного антиБариги на гостинний Захід. Тепер, кажуть, у ресторанах Амстердаму можна побачити в зюзю п’яного Саакашвілі, який просторікує, як от повернеться він в Україну!.. Повернеться він у Грузію!.. От посадить він Шоколадного Баригу!.. От посадить він Іванішвілі!.. От побудує він розвинуту Грузію!.. От побудує він розвинуту Україну!..

Що тут скажеш? Колись це буде класна історія про те, як розтринькати свій політичний капітал просто на пустому місці. В Грузії справи проти Саакашвілі веде реформована ним прокуратура, і виносять вироки реформовані ним суди. В Україні його ніде так не криють матом як в Одесі, в якій він працював, при чому більше за всіх – активісти Майдану.

Як то кажуть, краще б пив і курив. У Амстердамі.

 


Alexey Petrov
Алексей Петров

Можно по-разному относиться ко всему. К правильности ведения политики или красоте партийных лозунгов. Квадратности или прямоугольности брусчатки в центре Киева. Да хоть к скорости течения Днепра. Так было когда Тарас Григорович писав свої вірши чи якось-то інакше?!

Але есть вехи, которые нельзя переступать. Никогда и никому. Плач, рыгай, бейся головой об стену, но никогда не пренебрегай символами своей страны. Флаг Украины, гимн с гербом и державний кордон. Это неприкасаемо! Но есть особи, которые, сука, пишут свои правила. Особые! И тогда незримая черта границы Украины превращается просто в условность. «Если нельзя, но очень хочется, тогда можно!»

Ровно год назад некто Саакашвили, Тимошенко, Деревянко, Богуцкая (куда уж без неё) в сопровождении улюлюкающей свиты, радостно повизгивая, вытерли ноги о государственную границу Украины на пропускном пункте «Шегини». И ни у кого же не ёкнуло где-то под левой лопаткой «Б*дь, да это же наша граница. Это же наши пограничники! Что мы делаем? Мы совсем ё*лись бестолковками?!» Увы и ах.

Сейчас почти все участники Шегининского прорыва прицелились танцевать Украину. Чтобы сидеть в заветном кресле, ковыряться в зубах булавой… (дальше следуют сплошные маты).

P.S. Интересно, праздновать сегодня будут? Открыточки дарить друг другу всякие. Целовать подошвы той обуви, в которой спромоглись…


Олена Монова
Олена Монова

Между прочим, у нас юбилей.
Ровно год назад четыре километра долбое*ов внесли на волохатых загривках мятежного сына Грузии через границу в Шегинях. Долбое*ы громко сопели и вполне себе верили, что меняют ход истории Украины, да хуле там мелочиться — всей мировой истории.

Теперь же мятежная абізяна постит фоточки на стиле из Амстердама, и дела ему нет до того, что здесь происходит;
одна из тех, кто вносил, прет в президенты моей страны, шо скаженый низкодупый танк;
а долбое*ы так и остались долбое*ами, нашли себе кого-то с бубенчиками и снова меняют ход истории, хотя лучше бы меняли трусы и шкарпетки вовремя.

 

Поділитися:
Share

Share