Зарплата, работа… Разбираем на цитаты…

Кирилл Данильченко
Кирилл Данильченко

Заводи іноземних інвесторів. Чому українці не поспішають там працювати?

Какой жир, просто разбираю на цитаты.

10-12 тысяч гривен зарплаты со средней в регионе 7 800, льготный обед за 5 гривен, довозка, три вида премий, включая за присутствие. Но есть нюансы.



“Маєш терпіння і міцну спину, влаштовуйся, — відводячи мене у бік, сказав Олександр, чоловік років 45. — Якщо немає жодних інших ідей, де можна заробити 10 тисяч — тоді йди на завод. Але будь готовий до пекла, бо всі, хто працює тут на виробництві, — раби».
Він розповів, що на заводі працюють у три зміни: з 12 години дня до 8 вечора, з 20.00 до 4 ранку і з четвертої до полудня. Чи не найважче — простояти зміну. Адже відходити від конвеєра можна лише в туалет і на обід (на півгодини), перекурів немає, розмовляти заборонено.”

Это ад, ребята, нельзя курить, надо работать 8 часов, есть обед с фиксированным временем – это настоящий ад, братишки. Как я спасся…

“Але це не основна проблема. За словами мого співрозмовника, найгірше почалось, коли на посади керівників виробництва замість іноземців почали призначати українців.
Відтоді, за його словами, змінилось все: як ставлення до працівників, так і норми виробництва. Наприклад, якщо при іноземцях за зміну команда мала виготовити 40 — 50 одиниць продукції (зв’язки кабелів), то українські керівники взяли собі за правило збільшувати норму. І цей показник досяг 180 — 190 одиниць продукції. Це втричі більше роботи за ті самі гроші.”

Ничего себе, у собственника оказывается были планы увеличить производство втрое с момента запуска с ростом опыта у персонала, и кляті манкурти пішли в нього на зашморгу.

“Вона розповідає, що якось чула від співробітників на обідній перерві, що приписують своїх рідних, аби зберегти субсидію. Але зараз цей метод вже не спрацював би. Ходять з перевірками, і за отримані обманом пільги можуть призначити чималий штраф”.

Бида, бида, анальное рабство – субсидии снимут, придется учиться рассчитываться по счетам. И там все жир.

Истории, как семья годами моет жопы в Италии и работает по очереди в Польше, но не видит друг друга. Как за разницу в 5 000 гривен люди едут жить в хостеле, потому что на таком же заводе, не напрягаясь. Как надо стоять всю смену в 8 часов за конвейером – как тысячи людей от врачей на сложных операциях до продавцов в сетевых магазинах делают это, ума не приложу.

Еще не освещен вопрос святого Савки, Варки и Ильи, когда шляхта не працює, и будет картина маслом. Когда вроде и логистика за, и безработица и деиндустриализация, – но не для тебе мати квітку ростила.

Поділитися:
Share

Share