Україні потрібна ідея
Наближаються вибори. Країну трусить. Доля держави знову стоїть на карті. Нещасний вибір може відкинути країну на роки назад. А в гіршому випадку, якщо Москві вдасться пропхати в Президенти чергового замаскованого Януковича, це може просто зруйнувати все, привести до поразки, здачі національних інтересів, розколу, внутрішніх конфліктів, сирійського сценарію.
І це не є страшилкою, чимось нереалістичним. Тому що зовсім недавно значний відсоток населення України спокійно голосував за двічі судиму маріонетку, явно підтриману ворожою країною. І в центральних, і в західних регіонах теж. І отой вибір 2010 року, коли зусиллями кремля довелося обирати між двома кремлівськими кандидатами, привів країну до заворушень, протистояння між народом та владою, до ситуації безвладдя, якою скористався ворог для розв’язання зовнішньої агресії. Той вибір 2010 року, зроблений руками українців, фактично поставив державу на межу існування.
Чому так відбувається?
Український народ можна порівняти з людиною: доброю, розумною, щедрою, щирою, працьовитою, з талантами та здібностями. Проте людині цій не вистачає дрібниці: цілеспрямованості. Внутрішньої єдності. Здатності рішуче обрати свій власний, виважений, раціональний, незалежний шлях. А ще дуже не вистачає здатності до внутрішньої самоорганізації, дисципліни, самообмеження.
В результаті інші, можливо, менш талановиті, але цілеспрямовані та дисципліновані, народи знаходять своє місце в житті, досягають незалежного становища, добробуту та процвітання. А ми кидаємось в крайнощі, зайняті ваганнями, боротьбою з самим собою, а часом і просто самознищенням.
В такому стані перебуває зараз український народ.
Ми, як народ, не є єдині в своїх прагненнях.
Тут звичайно ж постаралася імперія, яка активно заселяла Україну своїми представниками, перемішувала етноси. Люди мають родинні та дружні зв’язки в Росії. Люди мають спогади прекрасної молодості, пов’язані з життям в СРСР. Все це вміло експлуатується ворогом. Грають на ностальгії, на «дружбі народов», «всє билі равни», «стабільность» і т.п. Це велика проблема, яку не вирішити кавалерійським наскоком чи силовими методами. Гірше всього, що совкодрочери (і серед них, до речі, не тільки пенсіонери, а сповна собі 20-и, 30-и, 40-річні) тримають Україну, тягнуть її назад, не дають розвиватись. Голосують за прокремлівску ПР (опоблок) чи за Йуліну тисячу. І саме через такий електорат Україна не може вже 27 років пройти той шлях, який швидко пройшли Чехія, Польща, країни Балтії. Саме через оце сміття в голові. І саме через те, що ми як народ не могли зробити рішучий вибір, ми зараз в поганій ситуації – ні там, ні там. Та сама сумнозвісна “многовєкторность”, а насправді – відштовхнулись від одного берега і не наважуємось пристати до іншого. І бовтаємось і бульки вже пускаємо, а не робимо рішучого зусилля, щоб пристати до берега. І маємо залежних від кремля політиків в ВР, цілими фракціями. Маємо проникнення ворога у всі сфери життя: від економіки до культури.
Але проблема не тільки в цьому. Маємо купу рабських, люмпенських комплексів. Наслідок нашої важкої історії, кріпацького, колоніального, радянського минулого.
1. Віра в «правильного» царя, який прийде і вирішить всі наші проблеми. І якщо обраний Президент, який насправді зовсім не цар і має обмежені Конституцією повноваження, не відповідає цій міфології – негайно несіть нам іншого.
2. «Взять всьо і подєліть». Підсвідоме бажання рівності, однаковості. Будь-хто, хто своїми талантами, підприємництвом, енергією виділяється з загальних лав, викликає (нехай і підсвідомо) заздрість, підозри, ненависть. Зворотній бік цього почуття – людина, який вдалося правдами і неправдами здобути круту тачку, відчуває себе суперменом та королем вулиць.
3. Неповага до приватної власності. Відсутня культура приватної власності, знищена віками кріпацтва та цілком заборонена при радянській владі.
4. Неповага до закону. Тотальна – від обивателів до високопосадовців.
5. Неповага до власної держави. Держава все ще сприймається не як Res Publica (спільна справа), а як чужерідний орган, засіб колоніального придушення. Як наслідок – обман держави (ухиляння від сплати податків, військової служби, громадянських обов’язків) не сприймається суспільством як ганьба, привід до неповаги, причина до перекриття шляху в політику, на державні посади. А сприймається як певна кмітливість, спритність, вміння жити. Нехай син Порошенка воює/платить податки (тим самим підсвідомо наділяємо Президента статусом царя, мовляв, країна його, нехай займається).
І от на ці комплекси страждають люди, які щиро вважають себе патріотами країни. Які називають себе націоналістами та гучно кричать «Україна понад усе!». Рядові обивателі. Продавці на базарах, пенсіонери, перукарі, виховательки, викладачі, депутати, таксисти. Всі вони щиро вважають, що лише злочинна влада, яка впала до нас з Марса (вкотре вже), заважає приходу миттєвого і цілковитого процвітання.
Україні потрібна ідея. Ідея чітко сформульована, яка здатна об’єднати для початку думаючих українців, незалежно від їх національності, рідної мови, віку, соціального статусу та особистого досвіду. Українцям потрібна єдність навколо національної ідеї. І рішучість та цілеспрямованість в її реалізації. Ідея, протидія якій повинна слугувати чітким маркером «свій-чужий», противник якої чітко визначається як такий, що гальмує розвиток української держави, заважає добробуту та процвітанню кожного українця і своєму в тому числі. Такий противник буде чітко ідетифікуватися як чужий. Більше того, політик чи публічна особа, яка протистоїть національній ідеї, гірше ніж чужий. Він ворог.
І тут не потрібно придумувати велосипед. Потрібно лише знати та розуміти історію.
1. Єдина, незалежна, суверенна, неділима, багатонаціональна Україна.
Єдина, неділима територія, єдина державна мова, святість кордонів. Разом з тим, повага та рівні права для всіх національностей, свобода розмовляти на будь-якій мові. Але обов’язки та підтримка держави лише по відношенню до державної мови.
І тоді стає зрозумілим, що той, хто закликає до федералізації, до двох державних мов – чужий. Хто прориває кордони своєї держави – чужий. Хто ностальгує за імперією, якої більше не існує – чужий. Хто робить провокативні заяви про обмеження прав інших мов чи національностей – чужий. Хто розказує «та навіщо нам той Донбас з ватним населенням та екологічними проблемами» – чужий.
2. Сильна держава.
Повага до держави, її інститутів, збройних сил та силових структур, святість державних символів. Тому що не може процвітати, мати добробут та заможне життя населення територій, де немає сильної держави. Де немає поваги до власної держави, її інститутів та символів. Такого НЕ БУВАЄ.
Немає таких прикладів в історії. Є приклади Римської республіки чи США, де така повага культивувалася, і які стали володарями світу. І є приклади анархій Сомалі чи Сирії.
І тоді стає зрозумілим, що той, хто закликає знищити власний парламент, прориває кордони, перевертає державний прапор або пропонує запровадити додатковий (нехай навіть дуже гарний і патріотичний) – чужий. Хто створює паралельні генштаби, альтернативні ЗСУ збройні загони – чужий. Хто закликає «3,14дити мусоров» (депутат Петренко) – чужий. Хто виявляє неповагу до посади Президента України, посади, на яку обирає своїм волевиявленням український народ – чужий. І це не означає заборону критики дій чи рішень Президента. Це не означає заборону контролю та критики дій правоохоронців, виявлення перевертнів та злочинців в їх рядах. Навпаки. Критикувати, контролювати, очищати потрібно обов’язково, але зберігаючи повагу до державних інститутів чи вищої державної посади. Так, як поважали приміром посаду консула в римській республіці, коли літній батько вважав своїм обов’язком стояти перед сином-консулом.
3. Громадянське суспільство.
З населення колоніальної провінції стати громадянами, співвласниками власної держави. Чітко розуміючи, що громадянським правам та свободам дзеркально відповідають громадянські обов’язки та громадянська відповідальність.
Поняття громадянина несе в собі як права та свободи, на які мають недоторкане право всі громадяни, співвласники своєї, власної держави (право власності, свобода слова, право вільно обирати та бути обраним, право на свободу та недоторканість особи, право на захист, право на справедливий суд, тощо). Так і ОБОВ’ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, абсолютно симетричні, дзеркальні цим правам і свободам (повага до приватної та державної власності, відповідальність за зроблений вибір, повага до свободи оточуючих, дотримання законів, обов’язок захисту держави, відповідальність за публічно сказані слова, тощо). Права без обов’язків існувати не можуть.
І тоді зрозуміло, що той, хто каже «та на х*я мені ті вибори, там все давно порішали» – чужий. Хто каже «нехай інші платять податки» – чужий. Хто каже «валіть нада с етой вашєй страни» – чужий. Хто робить в ЗМІ фейкові вкиди, перекручує факти та слова чи публікує замовну брехню – чужий.
4. Диктатура закону.
Закон – це єдина сила, яка здатна утримувати в купі демократичне, громадянське суспільство. Основа, фундамент демократії. Альтернатива диктатурі закону – скочування в анархію з кривавими та руйнівними наслідками, окупацією ворога або диктатура найбільш хитрих та жорстоких осіб, яким вдасться прорватися до влади. З неминучим поверненням в орбіту «руського міра», в якій перебувають всі пострадянські диктатори.
Знання історії показує, що успішними стають ВИКЛЮЧНО ТІ держави, в яких існує найбільш розвинена система законодавства, сакральна повага до закону, порядку, правил, в яких основою всіх суспільних процесів є закон. Саме завдяки цьому давній Рим став володарем світу. Саме тому і тільки завдяки цьому США та країни Західної Європи є успішними та процвітаючими. Дотримання законів, порядку, правил відразу кидається в очі після перетину західного кордону України – навіть на побутовому рівні. І саме тому і ВИКЛЮЧНО тому країни західної цивілізації мають розвинене суспільство, стабільність, високий рівень життя, науки, медицини, культури. Шукати тут свій, особливий шлях, шлях суто української анархії та роздовбайства – абсолютно безглузда справа.
Якщо хтось мріє досягнути європейського рівня розвитку, стабільності, добробуту та процвітання, при цьому живучи в звичній для нас системі роздовбайства та нехтування законами і правилами, то це повна ілюзія, пусті й марні мрії.
І тоді відразу стає зрозумілим, що суддя, який чинить несправедливий суд – чужий. Що люди, які в обхід закону нагнали євроблях і вимагають легалізувати їх заднім числом – чужі. Що особи, які блокують транспортні мережі – чужі. Правоохоронець, який перевищує свої повноваження чи зловживає ними – чужий. Але й демонстрант, який підняв на правоохоронця руку чи кинув камінь – теж чужий.
Ідеї рухають світ. Прості слова, сказані теслею, що народився 2000 років тому на задвірках тодішньої цивілізації, змінили обличчя нашого світу.
Історія, досвід розвинених країн показує, що тільки прийняття суспільством цієї спільної ідеї, цих чотирьох базових принципів – єдність країни, сильна держава, громадянське суспільство, диктатура закону – дають в результаті свої плоди – високий рівень розвитку у всіх сферах життя, добробут, стабільність та процвітання. Якщо не приймемо цих принципів, будемо вигадувати власні велосипеди – приречені на існування на задвірках цивілізації, приречені бути в орбіті «руського міра» та ще десятки років боротися самі з собою.
