Суспільство зайняте. Вибачайте
Вчора зайшов до «Портера». Народу – не пропхатися. Прислухався до розмов. Говорили про дівчат, про ціни, про гулянки, про комуналку, про поїздку у Болгарію у відпустку. Про міхо-майданчик – ані мур-мур. Зайшов до піцци «Доміно». Прислухався. Про дітей, про розважальні центри, про заняття у школі. Міхо-майданчик ніхто геть і не згадав. Сів у маршрутку – і нарешті почув. 20 хвилин два дядьки брали на глум Єгорку і Лізьку, а з міхо-майданчика щиро реготали. Мабуть це був єдиний результат. У магазині – не чув. В черзі на «Новій пошті» – ані слова. Під кінотеатром група молодих людей обіймалася з дівчатами і з чогось хіхікала – до цих і підходити марно, у їхніх пріоритетах міхо-майданчик стоїть десь зразу за принципом налаштування синхрофазотрону.
Пішов сам розпитувати. Завітав до водопроводчика, поремствував що от, розігнали гади. У відповідь глузливий погляд і коротка, нецензурна, але влучна характеристика протестувальників і всіх їхніх протестів. Підійшов до двірничихи – у неї влада завжди винна у всьому, від того що чоловік – п’яниця, до того що платять їй не як пілоту «Люфтганзи». «Та пішли вони зі своїм протестом!» – заявляє мені двірничиха, і зразу ж додає скільки її кума отримала за стояння на одному з мітингів (500 грн.).
І все це – в країні, де пересічному громадянинові п’ять місяців кожен телеканал вдував у вуха про злочинну владу і про чесних шляхетних революціонерів під ВР. Де навіть президентський «5 канал» зайняв позицію «об’єктивності і рівноваги». Де на борцунів працювали практично всі телеканали і всі топові видання, а проти – лише спільнота блогерів на соцмережах. І що?
Весь вечір шукав поза ФБ суспільство, збурене розгоном протестів – і не знайшов. Не побачив. Тобто звісно, можна було поїхати у центр, сісти у «Купідоні» і ярість шляхетна заполонила б мене від п’ят до носа. Але… Вибачайте, але тусівка у «Купідоні» – ще не суспільство. І кав’ярня у студмістечку – не суспільство.
Розумієте, я така людина, яка примудрилася у житті крутитися в різних колах водночас, тож спілкуючись з політиканствуючими інтелігентами вечорами – і зі своїми колегами по роботі на фірмі у курилці вдень, я ще тоді бачив яка шалена між ними прірва. Два різні світи – з різними цінностями і світоглядом. Так, на якийсь час їх звели разом Революція Гідності (читай – дурні непродумані вчинки Янука) та перші роки війни (читай – Путін). Але, ще тоді я розумів – це не надовго. Я бачив це «ненадовго» після Помаранчевої революції – і воно повторилося. Не могло не повторитися.
Нинішні прости – це подвійне Б, «бомжі+богема». Інші верстви там практично представлені не були. Або – напівінтелектуальні тусовки, що крутяться біля грантових антиурядових організацій і політичних партій, або – внутрішні корпуси (читай – особи які, і в армію на контракт не йдуть, і в мирному житті не приживаються) та міський люмпен. Все. Всі інші там якщо й приходили – то ненадовго і у вкрай невеличкій кількості.
А суспільство, це розумієте, не богема і не пролетаріат – в його класичному визначенні за Марксом. Суспільство – це водії і власники фірм. Інженери і токарі. Менеджери і вчителі. Будівельники і комерсанти. Люди справи. Люди які ходять по вулицях. Оті самі, які голосують на виборах.
Угадати настрої суспільства – справа практично нереальна. Я дуже гарно пам’ятаю своїх товаришів по роботі, які матюкати крили Кучму, але – обрали його на другий термін. «А кого ще? Комуняк? Симоненківських чи морозівських?» – питали вони – і були праві.
Суспільство в своїх оцінках до примітивного влучне. Все просто. Екстрадували Міхо – вийшов багатотисячний мітинг на захист? Ні. Під час виконання слідчих дій у Маріїнському парку, через опір поліції були затримані 40 протестувальників – вийшли тисячі людей на мітинги? Ні. От і все.
Борцуни суспільство програли. Суспільству вони не цікаві. Суспільство, так – владу не любить. До борцунів воно просто байдуже. А це для них – вирок.
Суспільство зайняте. Пробачайте борцуни – не вами.
