Памфлет проти телеканалу
Скажемо чесно, в Україні немає жодного пропрезидентського ЗМІ. Переважна більшість телеканалів належить олігархам, пов’язаним з різними політичними силами, і наразі перебуває до влади у непримиренній опозиції. Навіть «5-й канал» намагається виглядати не пропрезидентським, а таким-собі «об’єктивним» і «таким, що вислухує всі думки». Здавалося б, для борцунів всіх калібрів (і особливо – для олігархів, що стоять за їхніми спинами) – воля золота. Вони володіють найбільшим сегментом ефіру. Вони в цьому ремеслі – профі. Вони здатні сформувати будь-яку думку та вкласти у вуха громадян будь-яку тезу.
Але – ні.
Пропечені вовки медіа-бізнесу стають червоними та вкриваються сиротами, коли заходиться про них – про «ботоферми». Про спільноту порохоботів, хаотичну масу дописувачів з соцмереж. Бізони медіа-бізнесу на цю спільноту реагують вкрай нервово і явно її бояться. Як на мене – аж ніяк не без причини.
Все нове – гарно забуте старе. Щоразу коли ви стикаєтеся із чимось новим, варто пошукати в історії – щось таке колись уже було. Особисто мені дописи на соцмережах найбільше нагадують памфлети – публіцистичні твори короткого обсягу і злободенного змісту. Добряче забутий нині жанр колись міняв історію і формував світогляд цілих народів.
Памфлет був відомий ще у Давньому Римі, але у звичному нам вигляді з’явився у 15-му ст. Причина виникнення памфлету – поява чималої маси людей, які уміли читати (тривалий час письменність була монополією церкви), у першу чергу – прогресивних дворян та буржуа: купців, цехових майстрів, тощо. Тодішній памфлет являв собою обрізок пергаменту з написаним вручну текстом, прибитий у людному місці, наприклад на базарі, або біля церкви. Прочитати такий твір могли в кращому разі 5-7% перехожих – здавалося б, чого його боятися?
Та проблема в тому, що перехожий, який здатен прочитати, – особа, трясця, балакуча. Якщо зміст памфлета його «чіпляв», невдовзі той зміст знали всі його неписьменні родичі та друзі, а за ними – їхні родичі та друзі. Що далі? Мартін Лютер свої «95 тез» спершу просто повісив на воротах церкви – наразі з них ми маємо сучасні лютеранські Німеччину і Швецію та всіх лютеран світу. Для епохи, де монополію на поширення інформації тримала церква, памфлет був справжньою інформаційною революцією.
Перспективність жанру оцінили і можновладці. У фільмі «Склянка води» згадується «Битва журналів» в Англії 18-го ст. – насправді, повноцінна інформаційна війна між партіями герцога Мальборо і лорда Болінброка. Була задіяна «важка артилерія», головним «мальборо-ботом» виступав Даніель Дефо, а протистояв йому упертий «болінброко-філ» Джонатан Свіфт. Ага, ті самі. Ідеї Великої Французької революції в масах були поширені тим самим шляхом – через памфлети Марата і Демулена.
Завершилася епоха памфлетів з появою більш сучасного друкарського верстата, а згодом – телебачення. Памфлетисти просто не могли конкурувати з друкованими газетами і журналами – їм довелося перекваліфікуватися в публіцисти і письменники. Можновладці тому неймовірно раділи. Памфлетист – особа, трясця, амбітна і принципова, а журналіст – лише найманий працівник. Розхідник. Не подобається цей – беремо іншого, за умови безробіття у пресі, буде писати те чого хоче власник видання – і не пищатиме. Боротьбу думок почали між собою ЗМІ – читай, їхні власники.
Але памфлет, так чи не так, але пробивався періодично крізь бетон офіційної преси. В СССР короткі оповідання злободенного змісту (ті самі памфлети) поширювали через «самвидав». Очевидно, там де авторитет відомих ЗМІ падає в очах громадян, негайно з’являються ЗМІ альтернативні. Памфлети.
Саме це й бісить наших бізонів медіа-бізнесу – втрата читачів і глядачів. Поява багатьох видань з різними поглядами на сьогоденність свого часу підірвала державну монополію на ЗМІ (радянську), але наразі розвиток Інтернету і соцмереж так само підірвав монополію на істину вже самих авторитетних ЗМІ. Один талановитий дописувач може зібрати навколо себе чималу аудиторію – і торпедувати роботу цілого колективу.
А отже – спільнота порохоботів, яка швидко розкриє брехню «Плюсів» по харчування ЗСУ і поширить спростування, для них страшніша за провладний телеканал. Повторюю, де ЗМІ не вірять – з’являється памфлет.
Інформація для роздумів. Росія НЕ глушить у себе сигнали більшості українських телеканалів – «Плюси», які поширюють брехню про реформу харчування в ЗСУ, їй байдужі. Росія давно НЕ глушить у себе «Голос Америки» та «Дойче Велле» – вона гарно навчилася з ними працювати і співіснувати.
Проте – Москва вже зараз готує апаратуру радіо-електронної боротьби, аби нейтралізувати на своїй території роботу глобального інтернету – супутники для цього проекту наразі запускає Ілон Маск. Не хоче Москва неконтрольованого нею Інтернету на своїй території. Як ви гадаєте, кого вона боїться? Невже відомих американських, британських, польських та наших ЗМІ?
