Клятий реалізм, який чомусь не всі усвідомлюють

Чергова річниця, і таки знову напишу.

Знаєте, коли Ані Лорак чи Врємя і Стєкло їдуть на болота отримувать чергові 30 срібняків за “культуру внє політікі”, Ваня Дорн розповіда про “ссору”, я просто дужче втуляю ліву ногу під стіл.

Чого?
У мене там два рюкзаки.
Оці, що на фото.

Лівий камуфльований – нині напівпорожній, бо я його часто використовую. Дуже вже зручний для подорожей.
Правий з саперною лопаткою – по факту зберігає речі, що мають бути в лівому.

Оті речі – всілякі навколовійськові ніштяки від бінокля і термобілизни до військової аптечки і мотузки – як зібрав восени 2014 року, як відгецав з ними на типу навчання резервістів в поля і ліси Київщини до весни 2015, так вони і чекають свого часу.

Пам’ятаєте, як раптово на стінах з’явилися стрілочки і написи “Укриття”, а колони російської техніки на під’їзді до Києва не були вже настільки неймовірним сценарієм?

Сподіваюсь, що вірогідність такого сюру нині дуже низька, і ті рюкзаки я буду колись просто показувати онукам.

Але то все пусте у порівнянні ось із чим.
Вчора минуло рівно 3 роки з дня загибелі Дмитра Коряка, позивний “Брат”.

Я у нього викладав, коли він був студентом.
Сидів він за 3 партою біля вікна, і зараз би просто налагоджував системи тепло- чи газопостачання, щось би проектував.
А може б вдарився у криптовалюти чи відкрив свою кав’ярню.
Взагалі не важливо, чим би він зараз займався.

Факт у тому, що свнсбаки забрали його життя на нашій же землі.
І дивом BABYLON’13 вдалося записати його 3-хвилинне інтерв’ю.
Подивіться, який красень був і як говорив.

Зараз на моєму рідному університеті йому встановлено меморіальну табличку, а одна з вулиць Полтави перейменована на його честь.

Ви вже мені вибачте.
Я Дмитра намагаюсь згадувати щороку.

І якщо комусь здається, що тут забагато якогось патріотичного пафосу, – я був би радий, аби так і було.
Проблема в тому, що в цьому дописі забагато реалізму.

Клятого, к*рва, реалізму, який чомусь не можуть усвідомити деякі мої співгромадяни.
Досі.
Ну-то, й біс із ними.

А будете в Полтаві, – тепер точно знатимете, хто такий був Коряк, і чому вулиця названа його іменем.

Дякую тобі, Брате.