Хлопчик на побігеньках – це завжди хлопчик на побігеньках

Отже, живе у Лондоні в екзилі російський великий бізнесмен. А, може, навіть олігарх. Вигнанець, жертва. У великому програші. Міг побудувати країну, а мусив залишити. Навіть після програшу нічому не навчився, не визначився, хоче демократії чи імперії.

І тут їде до нього член Парламенту країни, яка перемогла злочинця-“пахана”, яка не скоряється силі, котра примусила того бізнесмена тікати. Обраний народом, який переміг у Революції Гідності. Революціонер, активіст, журналіст, борець, тут у фракції, там у партії, ще десь в редакції. На додачу ще й вищий на зріст.

Мав би дивитися зверху вниз та автографи роздавати. Мовляв, не горюй, російський бізнесмен, shit happens, ти з ваших ще не гірший. І так поблажливо по плечу поплескати.

Але ні. Стоїть наш революціонер і т.ін. струнко біля пана у червоному халаті чи то пальті, щасливий! І фоточку, фоточку скоріше постить: дивіться, яка мені честь.
Тому що хлопчик на побігеньках – це завжди хлопчик на побігеньках.