Яким мені запам’ятається 2017 рік?

Роком, коли нашу країну завзято розхитували з середини. Роком, коли Україна втратила пару відсотків ВВП через дурко-блокаду.

Роком, коли народний депутат (Парасюк) з автоматом на плечі ломився в номер до журналіста – де там ригам!

Роком, коли журналісти (Шалайський і Шуклінов) смакували тезу про те, як мене і тих, хто поділяє мої погляди, будуть гамселити ногами і вішати на стовпах.

Роком, коли грузинський нелегал (Саакашвілі) вчинив наругу над державним кордоном України.

Роком, коли здавалося б адекватні журналісти заспівали, що кордон грузинський нелегал порушив з необхідності (Казанський), та що справедливість – це те, що підтримує більшість (Шалайський). Які такі закони?

Роком, коли народний депутат України (Семенченко) розмірковував, як він з прибічниками відбиратиме бізнес у власників.

Роком, коли після оприлюднення записів розмов лідера протестів (Саакашвілі) з російським олігархом – гаманцем Януковича, союзники лідера протестів сахнулися від нього, як від чумного.

Роком, коли учасники протесту зібраного Саакашвілі, Соболєвим та Семенченком, полізли штурмувати зал повний глядачів (з дітьми) прямо під час виступу американського джазу.

Я переконаний, що минуть роки, і більшість учасників перелічених перфомансів докладатимуть неймовірних зусиль, аби приховати свою у них участь і свої сказані в процесі слова. Так само, як нині нащадки палких більшовиків приховують “подвиги” своїх предків. Бо це зараз можна нести маячню про “владу бариг” – історія все розставляє по своїх місцях. І дає всьому назви.

Бо те, що виглядає, як спроба підриву своєї країни з середини під час війни, те, що звучить, як спроба підриву своєї країни з середини під час війни, напевно, і є спробою підірвати свою країну з середини під час війни.

Згадувати про це буде ду-у-у-уже боляче.

Є й хороша новина. Ми все це витримали. А значить стали сильніші.