Про ризик провокацій
Наближається свято Покрови. День, який мав би бути веселим і радісним святом, святом єднання, святом наших козацьких традицій, святом наших захисників. На жаль, останні роки цей день стає днем тривог, днем бійок і провокацій в столиці України і в інших наших містах.
Чому так? А тому що його “приватизували” наші так звані “націоналісти”. Ті самі, які не мають ніякої національної програми. Які взяли на озброєння лівацько-більшовицькі гасла. Якими керують люди, котрі щойно позбулися російського громадянства або мають тісненькі зв’язки з націоналістами російськими.Керівництво яких, я майже певен, сидить на кремлівському гачку або кремлівських грошах. Просто і геніально. А ще – недорого. Агент впливу прикрашається національною символікою, розкручується в наших незаангажованих ЗМІ, гучно кричить “Слава Нації” і все – герой готовий. Герой недоторканний.
Отож, на нас чекає марш тих самих “націоналістів”. Які ризики? Особливої масовості, думаю, не буде. Традиційні фаєри, можливо, щось погромлять на камери російських та зарубіжних ЗМІ. Ходять чутки про плани захоплення Києво-Печерської Лаври. Тут уже може бути цікавіше для кремля: побиті віруючі (бабушкі, інваліди), можливе пролиття крові, про що кремль просто мріє.
Гірше може бути 17 жовтня, на яке анонсований марш “Всєх борцунов”. Тут об’єднали всіх, кого можна: від Б.Йулі до антікорупціонєров, грузінскіх рєхформаторов і настоящіх полковніков. При чому гасла неагресивні, гасла, які можуть сподобатись буквально всім українцям: створення антикорупційного суду, зняття недоторканності, реформи і т.п. Тобто у принципі такі гасла підтримає більшість, навіть і порохоботи. Така загальна мобілізація і такі популярні, незашкварені гасла потрібні для одного – для максимальної масовості цього заходу. А масовість несе в собі серйозні ризики (Дмитро Вовнянко вже писав про це). У великому натовпі дуже легко робити провокації, при чому провокації криваві, з непередбачуваними наслідками. Гебня в цьому великі специ (згадайте Майдан). Гебні дуже потрібна пролита кров.
Маємо надію на наших силовиків. А найголовніше – маємо надію на мудрість нашого народу.
Додам тут кілька тез з “Международной конференции по безопасности МО РФ”, що відбулася 27-28 квітня 2016 р. З розділу, що стосується гібридних війн (мовою оригіналу).
4. Как любая война или военная операция, переворот тщательно планируется и готовится. Причём в нескольких вариантах, в зависимости от уровня сопротивления государства-жертвы. В стране-жертве вербуются агенты влияния (особенно в среде националистов и радикалов) создаются и финансируются различные радикальные группировки крайне правого и левого толка, в том числе под прикрытием национализма и патриотических лозунгов. Идеальным является вариант капитуляции национальной элиты. Он наименее затратен во всех отношениях. При этом все ресурсы государства-жертвы, включая политическую систему и административную вертикаль, могут сразу же быть использованы агрессором в своих геополитических интересах.
5.В случае если национальная элита не идёт на безоговорочную капитуляцию, применяется метод “мирных уличных протестов”. Строптивую элиту вынуждают передать власть более покладистым коллегам при помощи давления улицы, используя созданные заранее радикальные группировки. Элиту ставят перед выбором: уйти добровольно или попытаться подавить протесты, рискуя появлением “случайных” жертв, которые дадут возможность назвать режим “кровавым и диктаторским”, обвинить его в “полицейской жестокости” и заявить об утрате им фактической легитимности.
Если вариант мирного давления не проходит, он в течение нескольких недель или месяцев (в зависимости от ситуации и прочности режима страны-жертвы) сменяется вариантом вооруженного переворота. В этом случае режим должен выбирать уже между капитуляцией и неизбежными жертвами вооружённых столкновений, которые могут исчисляться десятками, и даже сотнями.
Одновременно с задействованием вариантов “мирного протеста” и вооружённого переворота государство-агрессор организует политическую и дипломатическую изоляцию режима-жертвы.
