Приборкати крокодила
Багато пишу про те, що західний демократичний світ опинився немов у оповіданні про барона Мюнхгаузена: між рикаючим левом агресивних диктатур (росія, іран, кндр), які розпочали військову агресію, й огидним крокодилом популізму, який поглинає західні суспільства, спотворює представництво і кратно знижує ефективність і спроможність держави.
Багато оглядачів проводять паралелі з ситуацією напередодні ІІ Світової війни, коли з одного боку світ захопила мода на «праві» диктатури, а з іншого – суспільства зсередини підточував «лівий марш», щедро підтримуваний срср.
Обидві загрози підточували одна одну, а природа режимів-людожерів виявилася настільки однаковою, що розділення на «лівих і правих» втратило сенс. Крайнощі спектру зʼєдналися, й нацизм, фашизм і більшовизм постали спільною загрозою людству.
І якщо нацизм і фашизм були подолані військовою силою, то більшовизм, мімікруючи, дожив до 1990-х і сконав через внутрішні протиріччя.
Але віруси, які вбивали людей і суспільства у минулому сторіччі, залишилися. Прості відповіді – «відняти і поділити», «кухарка може керувати державою», «простим людям нічого ділити між собою»… Бунт проти системи під гаслом «най гірше, аби інше». Загроза системам життєзабезпечення держави – за логікою «а хай “ВОНИ” постраждають».
Те, що популістські уряди скрізь виявились ще гіршими у вирішенні проблем (бо щоб керувати, треба знати), що вони скрізь заходяться цензурувати медіа, розділяти суспільства у пошуках ворогів, підміняти своїми бздурами потреби націй і розставляти на ключові посади своїх родичів, знайомих і друзів, часто бездарних, – наслідки, які виправляти часто виявляється пізно. Спроба переграти популістів на їхньому полі марна. «Опустять до свого рівня і переграють на досвіді».
Нагадує, як Винниченко на еміграції бідкався, що Україна «мала піти за робочим класом соціально, а потім повести його за собою національно». Таке не спрацювало ніде.
Натомість спрацювало у Польщі, Фінляндії, країнах Балтії, які всі відстояли свою незалежність від росії, інше. Єднання суспільства навколо власної держави і армії. Політика здорового глузду, коли робилися кроки, необхідні для оборони. Навіть радянська росія після поразок 1918 року поставила на залучення «воєнспеців» (професіоналів) безвідносно до їхнього походження, – і вони виграли громадянську війну та допомогли завоювати Україну, Кавказ та інших втікачів із імперії, які не спромоглися на професійну відповідь.
Ці уроки дають натяки на те, як можна здолати популізм і в сучасному світі.
Організовуючи осередки протидії, навколо яких збирати тих, хто здатен думати, аналізувати й підтримувати життєздатні альтернативи, а не емоційні химери.
Цікавим прикладом припинення популістської істерії є придушення божевілля «жовтих жилетів» у Франції на початку президентства Макрона. З істеричними натовпами впоралися не так сили поліції, спецслужби чи навіть медіаполітика. Крапку поставив середній клас, коли французи, яким набрид хаос, вийшли на вулиці під гаслами «За Республіку».
Популісти гарно грають на емоціях і рефлексах, але програють самоорганізованій силі свідомих громадян.
Важливо:
1. Зібрати (або принаймні скоординувати) сили, здатні виробити здорову дієву альтернативу.
У популістів виграють коаліції – приклади Словаччини (2002), Польщі (2023), Нідерландів (2023), Франції (2024) і багато інших у допомогу;
2. Сформувати доступний для масового споживача альтернативний порядок денний. Жодне суспільство не живе чимось одним.
Глибинні соціологічні дослідження, аналіз груп виборців і їхньої поведінки за «великими даними» (big data), штучний інтелект – у допомогу, щоб знайти глибинні бажання й страхи суспільства, і обрати такі слова та óбрази, які резонували би з бажаннями і знімали страхи. Популісти цей інструментарій, до речі, давно засвоїли. Здоровим силам час наздоганяти.
3. Знайти адекватні засоби донесення своїх повідомлень до цільових груп і суспільства в цілому.
В часи, коли «кожен блогер – інфлюенсер», важливо зуміти «достукатися» до «своїх» і мотивувати їх на дію. Поєднуючи роботу з медіа, соцмережами і старі добрі методи взаємодії з громадянами на місцях та прямого контакту. Подібні методи дозволили суспільствам європейських країн відбити навалу тоталітарних ідеологій і рухів у минулому столітті, і знайти робочий баланс між право- і лівоцентристським порядком денним.
Нині він під загрозою. Час діяти, щоб не бути поглинутими крокодилом.
… і коментар post scriptum. Дурні ідеї заразні. Суспільства росії, ірану та інших войовничих диктатур також не цілком однорідні й не всім задоволені. Єдине – режим страху притлумлює активність, а пропаганда дає вихід емоціям у «правильному», контрольованому напрямку.
Але це стирається з часом і мірою погіршення ситуації. Тож якщо західний світ (і Україна) встоїть перед хвилею популізму, популістські настрої бумерангом повернуться до диктатур, які їх так розпалюють. І тоді крокодил пожре лева, – достоту як в опівіді про Мюнхгаузена.
